Вже декілька днів перебуваю під враженням від кривавої драми, що розгорнулась на вулицях Києва 18 квітня, особливо від мужньої поведінки пораненого хлопчика, котрий просив допомогти не йому, а вже вбитому (як виявилось) батькові, і втечі озброєних поліцейських, які покинули і його, і батька, і бігли кудись, рятуючи себе. Я не хочу занадто накидатися на останніх,...
Previous ArticleУкраїнська кухня в Ореґоні
Next Article У Копичинцях читають „Свободу“