А роки летять, і минуле стає усе виразнішим. Пригадалися добрі люди, які годували мене у голодному по війні Старокостянтинові. Мою бабусю Яніну Антонівну пустила жити в сінях Соня Гладштейн. Вона жила у передмісті Заслуч, де вулиця звертала на Кринички і аеродром. Я спав на печі, бабуся – внизу. Крізь сіни ходили до своєї кімнати татари...
Previous ArticleМетаморфоза росіянки на Закарпатті
Next Article Виставка „Рутенія“ в „Світогляді“