„Згинуть наші вороженьки‚ як роса на сонці…“ – дуже поетично це звучить‚ дуже гуманістично! Ледве чи ще якийсь народ у світі своїх смертельних ворогів так любо-мило‚ так‚ властиво‚ вибачливо‚ з жалем називає „вороженьками“. Тридцять перший рік над Україною світить сонце державної незалежности‚ а „роса“ не зникла‚ і сьогодні вона‚ як уже багато разів в трагічній історії нашого народу‚ – криваво-чорна.
Already a member? Увійдіть тут