Так було завжди і скрізь‚ без різниці‚ яка країна – дуже демократична чи не дуже. Змінюється влада‚ приходить новий президент чи прем’єр і негайно починає формувати своє керівне оточення з найближчих йому людей. Ні дивуватися‚ ні обурюватися з цього не дозволяє вельми поважна мотивація: новий очільник держави дістає законне‚ через вибори‚ право втілювати свою політичну програму‚ й саме задля її успіху він повинен мати можливість спертися на осіб‚ котрим повною мірою довіряє.
Практика‚ одначе‚ набагато складніша‚ ніж ця логічна схема. Нерідко дається взнаки так званий „людський чинник“‚ коли навіть глибокої єдности політичних поглядів замало для продуктивної урядової співпраці‚ й найбільш запотребуваною виявляється не професійна придатність‚ а безумовна льояльність та особиста відданість керівникові країни.