Уже третій день живу з неймовірною думкою – бо годі прийняти реальність, що немає Марти Коломиєць. Саме так болісну новину про її несподіваний і болючий відхід повідомив відданий чоловік, Данило Яневський: „Marta is gone”. Марта заснула в Данила на руках. Вона останніми роками нездужала, мала поважні проблеми з нирками, але здавалося, що її сильна воля, життєрадісність та опіка Данила переможуть усе. Навіть загрозу смерти.
Марта була для мене дбайливою, люблячою сестрою більше, ніж 40 років. Ми були пластунами у різних, віддалених одне від одного американських містах, і у 1977 році вперше зустрілися в Гантері – в таких собі нью-йоркських Карпатах – на „Школі Булавних” та „Лісовій Школі” (вимогливі вишколи для пластових провідників, дівчат і хлопців). Зустрічалися ми 1978 року на Міжкрайовій Пластовій Зустрічі в Скелястих горах Канади. Однак нагода від серця подружитися прийшла ще через рік на „Вовчій Тропі” – вишкільному таборі юнацьких виховників, де Марта була серед моїх наставників.