Минулого літа я їздив до Білорусі, відвідав Мінськ, Могильов і Гомель, кілька сіл і зустрічався з представниками української громади у Бресті. Мене здивувала відносна вишуканість білоруської інфраструктури, що починається з Мінського летовища, національної авіокомпанії „Белавія”, основних артерій по всій країні, загальної чистоти, озеленення тощо.
Тим не менше, я покинув країну в значній мірі з почуттям суму і песимістичним настроєм щодо майбутнього через очевидну присутність Росії скрізь, повсюдну російську мову, московське православ’я, почуття підпорядкування і апатію білоруського народу щодо власної долі.