Мабуть‚ це карма – що в сьогоднішній Україні повинна була написатися і видатися книжка‚ здатна об’єднати національно свідому частину суспільства і водночас кинути яскравий пучок світла на морально-політичний стан в усій українській державі. Це дослідження українського історика і публіциста Вахтанга Кіпіані „Справа Василя Стуса“. І відразу поправимося: ситуація довкола книжки збудила і напружила всю спільноту‚ абсолютно всю‚ від верхів до низів‚ тому що для українського народного світорозуміння є тяжким‚ непростимим гріхом – причетність‚ безпосередня чи опосередкована‚ до покарання невинної людини тюрмою і сибірськими концентраками. Коли та причетність стає явною‚ таку особу вже свята вода не відмиє‚ чекає її загальний осуд та гнів й саме ім’я її стає символом неправедности і ницости. І хіба не так сприймається в Україні ім’я Віктора Медведчука – безсоромного‚ безпринципного адвоката‚ котрий‚ догоджаючи совєтській владі‚ так „захищав“ у суді поета-дисидента Василя Стуса‚ що той знову потрапив до тюрми і на нове заслання‚ звідки вже не повернувся живим.