Хто уважно стежить за пресою в сучасній Україні‚ той мусить помітити‚ що нових часописів‚ скажімо‚ журналів – літературно-художніх‚ науково-популярних чи суспільно-політичних – не лише не стає більше‚ але й старі зникають з читацького овиду. Наприклад‚ в останні роки перестали виходити „Вітчизна“‚ Сучасність“‚ „Січеслав“‚ „Холодний Яр“‚ „Ятрань“‚ „Основа“. І не тому‚ що не мали чим привабити читача‚ а з причини байдужости держави до цієї надважливої смислотворимої сфери. Ті видання‚ що всупереч усьому реґулярно виходять‚ вимагають величезних затрат енерґії і особистої мужности видавців чи шеф-редакторів. Надто‚ коли йдеться про журнали‚ послідовно і невідступно україноцентричні‚ як от львівський „Універсум“‚ журнал політології‚ футурології‚ економіки‚ науки і культури. Починаючи від далекого вже 1993 року‚ його готує і провадить у світ визначний український політичний журналіст‚ публіцист‚ доцент катедри української преси Львівського Національного університету ім. Івана Франка Олег К. Романачук. Яскравий і‚ самозрозуміло‚ також глибоко україноцентричний його особитий творчий доробок‚ зокрема збірник статтей та есеїв „Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи. Публіцистика воєного часу“‚ номінований на Шевченківську премію 2020 року.
Previous ArticleУкраїнці приходять до консула
Next Article Вітрильник „Еней“ в Індонезії