Михайло Іванчук. На дворі стояв теплий серпень 1992 року. Україна щойно відзначила першу річницю своєї державної незалежности. Я тоді працював у тернопільській газеті „Західна Україна“. Пригадую, як сьогодні: у двері редакційного кабінету хтось постукав, і на порозі з’явився чоловік – високий, статечний, зі снопом сивих вус. Навіть і подумати не міг, що Михайло Іванчук прилетів...