Browsing: Посмертна згадка

ВІЛЬМІНҐТОН, Делавер. – Петро Щерба, довголітіній активний діяч Українського Народного Союзу і відділовий секретар від 1954 року, відійшов спокійно у вічність вранці 12 вересня в своєму домі у Вільмінґтоні на 97-ому році життя.

Він народився 10 червня 1924 року в селі Нак­ваша (тепер Микити), Бродівського району, Терно­пільської (тепер Львівської) области. Був наймолодшою дитиною в родині Йосафата й Марії Щербів; мав брата і двох сестер.

29 липня померла відома українська поетеса, громадянка Франції Наталя Замулко-Дюбуше. Вона народилась 16 листопада 1948 року в селі Прохоровка, поблизу Канева.

Кілька разів про неї розповідала „Свобода”.

21 червня 2013 року в статті „Укра­їнка з Франції відвідала Тарасову гору” учений секретар Шевченків­ського національного заповідника Ольга Білокінь розповіла про гостю з Франції:

„40 років тому до Черкас‚ де вона жила‚ приїхала група французьких фахівців, щоб налагодити хемічне підприємство. 34-річний інженер Норбер Дюбуше покохав 20-річну красуню Н. Замулко. І не дивно: дівчина козацького роду з козацького села Прохорівки, овіяного поетичним духом і леґендами, була вродливою, стрункою.

Сумна вістка вразила нашу українську греко-католицьку громаду Ужго­родського катедрального собору. На 89-му році життя перестало битися серце нашої вірниці Оксани Ганич (у дівоцтві – Мандзюк).

Похована вона 24 липня на цвинтарі „Кальварія“ у сімейному склепі. На меморіяльній плиті з білого мармуру викарбувано: „Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна – тільки Батьківщину“.

КИЇВ. – 22 серпня у Києві попрощалися з Мар­тою Коломиєць, директоркою Програми ім. Фулб­райта в Україні, ініціяторкою і керівником багатьох освітніх і культурних проєктів. М. Коломиєць померла 16 серпня на 61-му році життя.

Чин похорону відбувся в Патріяршому Соборі Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви.

М. Коломиєць народилася в Чикаґо, але прожила більшу частину свого життя в Україні. Вона мала дивовижну здатність об’єднувати добрих людей для добрих справ і зуміла дуже багато зробити для України, кажуть про М. Коломиєць ті, хто її безпосередньо знав.

Уже третій день живу з неймовірною думкою – бо годі прийняти реаль­ність, що немає Марти Коло­миєць. Саме так болісну новину про її несподіваний і болючий відхід повідомив відданий чоловік, Данило Яневський: „Marta is gone”. Марта заснула в Данила на руках. Вона останніми роками нездужала, мала поважні проблеми з нирками, але здавалося, що її сильна воля, життєрадісність та опіка Данила переможуть усе. Навіть загрозу смерти.

Марта була для мене дбайливою, люблячою сестрою більше, ніж 40 років. Ми були пластунами у різних, віддалених одне від одного американських містах, і у 1977 році вперше зустрілися в Гантері – в таких собі нью-йоркських Карпатах – на „Школі Булавних” та „Лісовій Школі” (вимогливі вишколи для пластових провідників, дівчат і хлопців). Зустріча­лися ми 1978 року на Міжкрайовій Пластовій Зустрічі в Скелястих горах Канади. Однак нагода від серця подружитися прийшла ще через рік на „Вовчій Тропі” – вишкільному таборі юнацьких виховників, де Марта була серед моїх наставників.

16 серпня померла директорка Програми ім. Фулбрайта в Україні, ініціяторка і керівник багатьох освітніх і культурних проєктів – Марта Коломиєць. Вона народилася в українській родині у США, але прожила більшу частину свого життя в Україні.

М. Коломиєць народилася 1959 року в Чикаґо; вчилася на славістичних студіях в Ілинойському університеті у Чикаґо; отримала журналістську освіту (маґістерку) в Ілинойському університеті в Урбана-Шампейн.

ТЕРНОПІЛЬ. – В обласному худож­ньому музеї 6 серпня відкрилася вис­тавка ,,Ню-Йорк-Іловайськ: вибір”, при­свячена американцеві українського походження Маркіянові Паславському, який був добровольцем батальйону ,,Донбас” і загинув під Іловайськом.

,,В експозиції 35 експонатів. Серед них – складений трикутником прапор США, який, за традицією американських військових, кладуть на домовину загиб­лому військовому і потім вруча­ють родині”, –розповів куратор виставки Назар Розлуцький. Куратором виставки став також Олександр Бриндіков.

З науковцем й політологом, полковником армії США у відставці Степаном Олійником, автором книги „За свободу і демократію”, мене єднало довголітнє листування, яке несподівано припинилася наприкінці. Як виявилось, він помер у Вашінґтоні 3 вересня 2019 року.

Св. п. С. Олійник народився 18 липня 1930 року в селі Піддністряни, Львівської области у селянській роди­ні. Його батько та мати були активними діячами у місцевому осередку Товариства „Просвіта”, найстарший брат Роман (Рахманний) став пізніше видатним вченим, журналістом-публіцистом, середущий брат Іван загинув у рядах УПА в 1944 році.

14 липня 2020 року на 68-му році життя відійшов до Господа владика Мілан Шашік, правлячий єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії. Владика Мілан очолював Мукачівську греко-католицьку єпархію як апостольський адміністратор від 12 листопада 2002 року, а 17 березня 2010 року був призначений правлячим єпископом-ординарієм.

20 липня 2020 року Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Свято­слав узяв участь у похороні Владики Мілана Шашіка, правлячого єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. На похорон разом із предстоятелем численно прибули владики Синоду Єпис­копів УГКЦ.

Очільник Мукачівської греко-католицької єпархії Владика Мілан Шашік помер 14 липня, не доживши два місяці до 68 років. Звістка була настільки несподівана, що розум відмовлявся вірити. Лише день перед тим ми спілкувалися телефоном, домовлялися про зустріч, голос у владики був, як завжди, жвавий, сповнений бадьорости і нових задумів, а тут – як грім серед ясного неба…

За останній рік він постарів. Швид­ше втомлювався, змарнів на лице. Після жахливої аварії минулої осені, в якій дивом вижив, здоров’я єпископа похитнулося, але й надалі єпарх був сповнений кипучої духовної енерґії і зранку до ночі трудився для добра однієї з найбільших греко-католицьких єпархій України, що нараховує 300 тис. вірників. При такому світлому розумі та здоровому способі життя міг ще багато здійснити.

Передусім хочу від імені національно свідомої інтеліґенції Закар­паття висловити глибоку вдячність „Свободі“ за увагу до дуже важливого для нас культурно-освітнього проєкту вшанування пам’яті поетки Софії Малильо. Ми віримо‚ що вміщене у газеті 15 травня наше звернення до читачів з проханням посприяти цьому проєктові знайде відгук у багатьох серцях‚ адже добре відомо‚ якою жертовною на патріотичні цілі є українська громада Америки.

Тепер розповім‚ бодай коротко‚ про життєвий і творчий шлях цієї справді світлої особистости – коротко‚ бо її доля дуже подібна до долі багатьох-багатьох українських поетів‚ переслідуваних за слово правди і за любов до України.

У Каліфорнії помер відомий кобзар-бандурист Андрій Китастий, учасник знаменитої Української капелі бандуристів Північної Америки ім. Тараса Шевченка в 1970-2010 роках, син леґендарного композитора і бандуриста Григорія Китастого.

Про це повідомляється 18 червня на сторінці капелі в Facebook: „Бан­дурний світ втратив легендарного кобзаря, бандуриста і доброго друга. Андрій Китастий, народжений у 1954 році, котрий проживав свої останні роки в Каліфорнії, відійшов у Царст­во Небесне минулого понеділка”.

А. Китастий помер раптово на 66-му році життя.