Browsing: Постаті

У неділю 28 березня я очікував з неспокоєм телефонний дзвінок, і він прийшов. Мій друг Богдан Медвід­ський упокоївся о 4:30 год. пополудні з коронавірусу. Це закінчило нашу майже 30-літню дружбу.

Історик, громадський і політичний діяч Богдан Чорномаз (1948-2021) помер 5 квітня 2021 року.

Батько його Данило, просвітянин і учасник національно-визвольних змагань, був ув’язнений поляками, німцями і двічі большевиками. Мати Марія Маличок у другій половині 1930-их років керувала сільською жіночою організацією „Берегиня“.

100 років тому, 2 листопада 1920 року, народився український письменник Словаччини, краєзнавець, борець за права людини Михайло Шмайда. Незважаючи на брак університетської освіти, письменницький талант довів його до найвищої оцінки не тільки серед його співвітчизників.

Звістка про смерть Юрія Бачі не тільки воскресила мої давні враження від тривалого спілкування у затиш­ному пряшівському мешканні, але й змусила задуматися про долю колись найміцніше організованої української діяспори з-поміж усіх европейських країн.

Мій тато Олександр Крись народився в селі Михнівець (Польща) 22 червня 1925 року. Його батько помер у 1938 році і мати залишилася одна з вісьмома дітьми, наймолодшому братові на той час не виповнилося ще і трьох років. Незабаром старші діти одружилися, але треба було самому дбати про себе і допомагати матері піднімати молодших. Влітку 1939 року вступив до польської Бучацької державної гімназії, але у вересні того ж року Галичину зайняли радянські війська і з відступаючою польською армією залізничною колією довелося повернутися додому.

Коли ми прибули на фільмування телесюжету для „Актуальної камери“ (я був заступником головного редактора Українського телебачення) у село Мар’янівку на Київщині, кінооператор Валерій Костильов сказав: „Спершу…...

12 листопада 1955 року в австралійському місті Мельборні народився громадський та політичний діяч української діяспори, перший заступник президента Світового Конґресу Українців, голова комісії з визнання Голодомору геноцидом проти українського народу, офіційний представник Торгово-промислової палати України в Австралії Стефан Романів. Його батько Ілько Романів, родом із Тернополя, прибув до Австралії у 1949 році, мати — німкеня з походження, народжена в німецькому місті Штутґарті.

С. Романів від юних літ відвідував Українську греко-католицьку церкву в Мельборні, Рідну українську школу. Закінчив педагогічний університет у Мельборні, працював учителем початкової школи.

Так сталося що впродовж трьох останніх років я досліджував життя і творчість Степана Соснового, автора першого комплексного дослідження Голодомору-геноциду 1932-1933 років. в Україні.

Наприкінці січня 2018 року я написав до редакції „Свободи” прохання допомогти розшукати відомості про Тимофія Соснового, який був рідним братом С. Соснового.

Завдяки тижневику та іншим науков­цям вдалося дещо знайти. Як виявилось, обидва брати досліджували україн­сь­кий Голодомор. І саме вони вважають­ся піонерами у здійсненні першої демог­рафічної аналізи цих людських втрат.

Михайло Ломацький — відомий на Гуцульщині культурний і громадський діяч, педагог, письменник, який, за словами свого сучасника Степана Салика, також учителя, так полюбив цей край, його мешканців-гуцулів і їхніх дітей, що „віддав їм все, що мав найдорожче: серце і душу“.

М. Ломацький — подолянин, народився 23 листопада 1886 року в селі Суходіл поблизу Гусятина над Збру­чем. Добре вчився в школі, а пізніше вступив на вчительські студії в Тернополі, продовжив їх у Заліщиках, де після закінчення семінарії здобув право викладати у школах Австро-Угорщини.

Ініціятори Об’єднання Українців Польщі з Ольштинщини, українські пластуни та польські гарцери вирішили 14 серпня по всій Польщі вдруге організувати акцію „Полум’я братерства”. Почесні варти стануть біля могил стрільців та офіцерів Армії УНР по цвинтарях Польщі. Акція триватиме саме на 100-річчя уродин проф. Богдана Осадчука, який своє життя присвятив польсько-українському братерству. Він народився у Коломиї, в учительській сім’ї.

Коли Україна стала незалежною, Б. Осадчукові присвоїли звання заслуженого громадянина Коломиї, хоча 10-літньому разом з батьками він був змушений переїхати в центральну Польщу, де батько дістав учительську посаду у селі Бошчинек. Згодом школу перенесли до села Пшибеніце, де Б. Осадчук виростав, як він сам потім згадував, „в оточенні польських селян”. Гімназія в містечку Піньчув була це першим досвідом життя без батьків. З гімназії його звільнили за оборону учня перед ксьондзом, який образив юнака.

Тепер‚ у дуже непевні сьогоднішні часи‚ коли американський і‚ виглядає‚ увесь білий світ опосідають‚ вирядившись у новітні одежі‚ старі‚ здавалося б‚ уже пережиті‚ вже остаточно розвінчані й відкинуті омани‚ й коли людина‚ намагаючись не втратити твердий ґрунт під ногами‚ не знає‚ вкрай розгублена‚ що буде завтра‚ – погодься‚ читачу‚ що в ці дуже тривожні‚ темносірі‚ майже непроникні для розуму дні нібито недоречно говорити про минуле‚ нібито марно згадувати‚ як українська людина в страшному ХХ ст. залишалася‚ всупереч неймовірним обставинам‚ Людиною‚ своїм індивідуальним життям‚ таким мовби маленьким‚ непомітним‚ стаючи на бік світла‚ утверджуючи великий сенс людської історії – боротьбу проти сил темряви.

Цього року минуло 100 років з дня народження поета і перекладача Дмитра Білоуса (1920-2004), літературознавця, громадського діяча, філолога за освітою, автора книжок для дітей, збірок гумору та сатири, статей, літературних публікацій про творчість українських письменників.

У селі Курманах на Сумщині у родині Ганни і Григорія Білоусів 24 квітня 1920 року народилася десята дитина, яку назвали Дмитриком. Згодом він сам писав: ,,Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, коли старші вже парубкували й дівували. Ходив я в сестринських чоботях із дірками замість підошов”.