Browsing: Редакційна

Кажуть в народі‚ що помилка в гріх не ставиться‚ і правду мають. Помилятися – це‚ на жаль‚ дуже по-людськи. Все життя наше зіткане з неуникних помилок і більших чи менших спотикань об камінці на дорозі. В інакший спосіб життєвий досвід не набувається. І якби кожен хибний крок оголошувався гріхом‚ то вже й сонце перестало б світити над землею.

А все ж є суспільна сфера – судочинство‚ – коли за помилку слідчого‚ прокурора і судді невинна людина платить життям або довгими роками тюрми за злочин‚ вчинений зовсім іншою особою. Це вже направду тяжкий гріх.

27 жовтня Конституційний суд (КС) за поданням 47 народних депутатів ухвалив рішення, яким скасував статтю Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за недостовірне деклярування, визнав неконституційними положення законів про перевірку електронних деклярацій чиновників і скасував повноваження Національного аґентства з питань запобігання корупції (НАЗК) з перевірки деклярацій та виявлення конфлікту інтересів.

КС позбавив НАЗК доступу до держреєстрів, необхідних для проведення спецперевірок деклярацій кандидатів на керівні посади до органів влади. Без цієї перевірки жоден керівник державного органу не може бути офіційно призначений.

Мабуть‚ це карма – що в сьогоднішній Україні повинна була написатися і видатися книжка‚ здатна об’єднати національно свідому частину суспільства і водночас кинути яскравий пучок світла на морально-політичний стан в усій українській державі. Це дослідження українського історика і публіциста Вахтанга Кіпіані „Справа Василя Стуса“. І відразу поправимося: ситуація довкола книжки збудила і напружила всю спільноту‚ абсолютно всю‚ від верхів до низів‚ тому що для українського народного світорозуміння є тяжким‚ непростимим гріхом – причетність‚ безпосередня чи опосередкована‚ до покарання невинної людини тюрмою і сибірськими концентраками. Коли та причетність стає явною‚ таку особу вже свята вода не відмиє‚ чекає її загальний осуд та гнів й саме ім’я її стає символом неправедности і ницости. І хіба не так сприймається в Україні ім’я Віктора Медведчука – безсоромного‚ безпринципного адвоката‚ котрий‚ догоджаючи совєтській владі‚ так „захищав“ у суді поета-дисидента Василя Стуса‚ що той знову потрапив до тюрми і на нове заслання‚ звідки вже не повернувся живим.

Щиро дякуємо всім жертводавцям за підтримку пресфонду „Свободи“!

Події останніх тижнів в Білорусі викликали широкий відгук у світі. Тижневик „Свобода” у кожному числі подавав хроніку протистояння між диктатурою Президента Олександра Лукашенка і населенням на чолі з опозиційною групою. Формально О. Лукашенко утримує свою позицію: не визнав фальсифікації виборів, влаштував церемонію інавґурації і тепер терпляче чекає, чи не втомляться білоруси з вуличними протестами. Але у Білорусі виросло нове покоління, яке хоче мати демократичну, а не авторитарну державу.

У світі усі розуміють, що О. Лукашенко вже не зможе бути повноцінним президентом повсталої країни. Варто б йому узяти за приклад Президента Киргизії Соронбая Женбекова, який у подібному становищі пішов у відставку і заявив: „Я не хочу залишитися в історії Киргизстану як президент, який пролив кров і стріляв у своїх громадян”. Такої мудрости покищо бракує О. Лукашенкові.

Для України правильний‚ стратегічний напрям тільки один – европейська сім’я народів. Цей напрям – щось набагато більше‚ ніж політичний вибір‚ тому що европейськість властива Україні органічно‚ вписана в її національний геном ще з часів великих київських князів. На жаль‚ згодом в українській історії мали місце роки руїни і роки неволі‚ коли від українського народу відбирали водночас і перспективу‚ і національну пам’ять.

Контактна група з мирного вреґулювання ситуації на сході України (Мінська група, Тристороння контактна група, ТКГ) – це група представників України, Організації безпеки і спіробітництва у Европі (ОБСЕ) і Росії, утворена влітку 2014 року для вирішення питань, пов’язаних з бойовими діями на сході України.

23 червня 2014 року на фоні інтенсивних бойових дій на сході України, почались переговори з уреґулювання конфлікта. У переговорах брали участь представники „ДНР” і „ЛНР”, але Україна не визнала їх стороною конфлікту. Росія має щодо цього іншу позицію, тому уникає назви ТКГ.

Щиро дякуємо всім жертводавцям за підтримку пресфонду „Свободи“!

В історії людських спільнот так бувало вже не один раз і ще не один раз буде: чим більша перешкода стоїть на шляху‚ тим більшу можливість вона відкриває. Камінців під ногами ніколи не бракує‚ врешті до них звикається‚ бо ж‚ мовляв‚ нема життя без труднощів і проблем‚ це скрізь і завжди так‚ головне – щоб не занадто великі‚ щоб не нестерпні.

Насправді саме нестерпні спонукають до змін. Сьогодні це відбувається в Білорусі. Ще вісім тижнів тому ніхто не міг передбачити‚ що президентські вибори 9 серпня‚ грубо пофальшовані режимом Олександра Лукашенка‚ цього „останнього диктатора в Европі“‚ здіймуть таку високу хвилю всенародних протестів. Ніхто не міг передбачити‚ що свавільне застосування сили проти мирних людей‚ кров на вулицях‚ тортури над тисячами заарештованих таким радикальним чином перетворять природне обурення проти фальсифікації виборів в очисну революцію‚ й тепер увесь демократичний світ з подивом і захопленням стверджує: на наших очах у заскорузлій в постсовєтськості Білорусі народжується білоруська політична нація.

Тижневики Українського Народного Союзу ,,Свобода” і ,,The Ukrainian Weekly” нещодавно подали на двох сторінках до уваги читачів підсумки надання стипендій українським учням та студентам на 2020-2021 академічний рік. Голова Стипенційної Комісії і Другий заступник Президента УНСоюзу Евген Щерба повідомив: ,,26 червня у віртуальному режимі Стипендійна Комісія розглянула і оцінила за відповідними критеріями 54 заяви про надання стипендій, отримані від студентів 26-ти відділів УНСоюзу США і Канади”.

Число заявників з року в рік зростає, що свідчить про зацікавлення молоді у навчанні, набутті професій й придатности нашій українській спільноті.

Упродовж трьох днів‚ 13-14-15 вересня‚ у декількох реґіонах Росій­ської Федерації відбувалися додаткові вибори до Державної Думи‚ а також депутатів обласних і міських парляментів та губернаторів. Ці так звані вибори мали місце і в окупованому Росією українському Криму‚ й судячи з того жалюгідного видовища‚ Кремль починає саме з Криму втілювати божевільну путінську ідею відродження СРСР.

У найбільших містах нещасного півострова – московські імперці вже встигли довести його до стану безводної пустелі – Севастополі і Симферополі жахливим символом повернення у минуле були величезні вуличні банери з портретом Сталіна‚ надійним дороговказом у рабство і безпросвітну темряву‚ у безконечне ворогування з усім цивілізованим людством.

Події в Білорусі видалися світові значнішими, ніж два місяці масових протестів на Далекому Сході Росії проти кремлівської верхівки на чолі з Володимиром Путіном. 9 липня в Хабаровську затримали губернатора краю Сергія Фурґала, який очолював реґіон з осені 2018 року. Його звинуватили в організації вбивств і замахів на підприємців у 2004-2005 роках, після чого відправили до Москви і заарештували. Чиновник це заперечує.

З 11 липня в Хабаровську та інших містах краю, всього Далекого Сходу три­вають акції протесту на підтримку С. Фурґала. Але насправді справа не в арешті губернатора. Не С. Фурґал важливий, важлива власна гідність людей, які в Хабаровську самі обирали свого провідника, самі хочуть його змінювати, судити. Самі, а не ті, хто сидить у Москві, в Адміністрації президента.