Browsing: Точка зору

Можна довго й докладно аналізувати рішення Вільнюського саміту НАТО щодо інтеґрації України, намагатися зрозуміти, як збільшиться військова допомога союзників і як виглядатимуть ґарантії цієї допомоги – саме допомоги, а не безпеки, тому що ґарантії безпеки забезпечуються 5-ою статтею Північноатлантичного договору і більше нічим.

Кілька тижнів тому відомий у мережі YouTube коментатор українських і світових подій Анатолій Якименко запросив на розмову докторку філософії‚ директорку Інституту соціяльного партнерства Олену Скоморо­щенко‚ запропонувавши їй до обговорення вкрай актуальну тему: „Як в Україні вирішити проблему еліт?“.

Того політолога чи футуролога‚ котрий охоче поділиться з вами думками і прогнозами про майбутнє‚ завжди варто запитати‚ що він може сказати про минуле.

А ось далі починається комедія абсурду. Слідкуйте, як кажуть, за руками. За своїм звичаєм Путін не називає прізвище свого кривдника. Якоїсь кодової назви – на кшталт „берлінський пацієнт“ – придумати теж не встиг.

Війна проти України завдає жахливих страждань великому числу людей. Ми бачимо глибокі рани, до яких призводять нищівні руйнування, каліцтва та незліченні смерті.

Українці ніколи не мали змоги сісти‚ скласти руки і спокійно замислитися над завтрашнім днем: всі активні національні сили витрачалися на опір вчорашньому злу.

4 травня російський військовий аналітик Борис Подопригора виступив у газеті „Фонтанка“ (Санкт-Петербурґ) зі статтею про війну в Україні.  Автор народився 1955 року, двічі закінчив Військовий інститут іноземних мов, а також факультет психології Санкт-Петербурзького університету. Служив у збройних силах у семи кризисних зонах.

Видатний опір України російській аґресії захопив уяву світу, що спостерігає за війною. Міжнародна спільнота вражена стійкістю українського народу, її надихнула його рішучість кинути виклик російському колосу.

В історії сучасної російсько-української війни назавжди залишаться драматичні кадри кінохроніки, на яких невідомий хлопчик, близько шести років, серед великої маси біженців з рідної землі самотужки перетинає наш західний кордон наприкінці лютого 2022 року.

Виселення православних ченців московського патріярхату (пишуться як УПЦ) з Києво-Печер­ської лаври супроводжувалося не тільки їхніми прокльонами на адресу вищих посадових осіб держави, а й у звинуваченні України в тому, що це саме вона нібито розпочала війну, бо ж „першою бомбила Донбас“.

Військові та економічні аспекти, звісно, вплинуть на терміни закінчення війни, але я цікавлюся не практикою, а мотивацією: доки Російська федерація може вести війну?

Україна територіяльно затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Европою, і слабкою економічно, але вкрай аґресивною Московією.