Browsing: Історія

8 травня, у День пам’яті жертв Другої світової війни і примирення між її країнами-учасниками та 75-ої річниці капітуляції нацистської Німеччини, Світова Федерація Українських Жіночих Орга­нізацій (СФУЖО) розпочала проєкт „Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діяспорі”.

Організатори проєкту закликали поділитися історіями про українських жінок, пов’язаних із нашими родинами, вихідцями з нашої місцевости, чи про тих, котрі мають відношення до наших організацій, а також історіями з діяльности українських жіночих організацій в діяспорі.

Будинок Артемихи на Подолі, пам’ятка цивільної архітектури між церквою Миколи Притиска і вулицею Верхній Вал, належав відомій багатій міщанці Софії Артем’євій. Про власницю будинку у 1770-их роках автор першого наукового історико-географічного опису Києва, укра­їнський історик, етнограф, художник Микола Закревський писав: „Жінка вона була надзвичайно багата; полюб­ляючи ніжність та розкіш, вона наказувала підлоги своїх кімнат вистеляти дорогими ковдрами та м’якими сінниками, однак до своїх підлеглих та прислужників була вельми немилосердною. Одначе ж провидіння скарало її. Несподівано Артемиха позбулася усіх своїх скарбів; люди, цураючись її за колишню жорстокість, залишили без будь-якої допомоги, і вона без даху, на соломі, біля колишнього її багатого будинку, закінчила життя”.

КИЇВ. – 29 травня виповнився 21 рік з дня заснування Музею україн­ської діяспори. До цієї дати музей відкрив віртуальну виставку „З усього світу”. Це єдиний в Україні музей, який спеціялізується на дослідженні української діяспори, зберігає та експонує її історичну та культурну спадщину. Музей у центрі столиці України має неоціненне значення для держави і для мільйо­нів українців, що розселилися у десятках держав світу: це затишний дім, в якому зберігається пам’ять про велику історію світового українства.

Після здобуття незалежности в 1991 році, закордонні українці пос­пішили встановити зв’язки зі своєю історичною батьківщиною. Наслід­ком цих контактів стало передання в Україну мистецьких колекцій, створе­них українцями за кордоном, а також їхніх меморіяль­них та архів­них речей. Одними з перших в Ук­раїну потра­пили збірки худож­ників Олекси Булавицького та Людмили Морозової зі США.

Таємні домовленості, шантаж і погрози, виставляння себе рятівником-миротворцем, розкол еліт, підкуп і задіяння „п’ятої колони”, провокації із подальшим звинуваченням жертви нападу в їхньому вчиненні, розміщення військ на кордоні, ультиматум, створення умов для унеможливлення надання міжнародної підтримки, введення військового континґенту, проведення фіктивних виборів, встановлення маріонеткових урядів, демонтаж державности, репресії – так виглядає механізм гібридної аґресії, який не раз застосовував СРСР і до якого під керівництвом Володимира Путіна вдається сучасна Росія.

80 років тому, в червні місяці, Радянський Союз окупував країни Балтії. Ось як це було.

Одним із значних і цікавих районів давнього Києва є Поділ. Після пожежі 1651 року‚ коли увесь Поділ вигорів‚ почалася нова історія цього району. Наявність укріплень на Подолі в ХVІ-першій половині XVII ст. засвідчив французький інженер Ґійом Левас­сер де Боплан, який вказував, що Поділ обнесений дере­в’яни­ми стінами з баштами та окопаний незначним ровом 8.5 метра завширшки.

Укріплення Подолу навіть після другої половини XVII ст. продовжували залишатись дерев’яними. Роботи по їх спорудженню та ремонту були покладені на київського війта і проводились силами подільських мешканців. Так як Поділ мав самоуправління по маґдебурзькому праву‚ то будівництво і ремонт укріплень входили в обов’язки маґістрату.

ЛЬВІВ. – Команда усноісторичного проєкту „#непочуті” продовжує записувати в онлайн режимі розповіді свідків Голокосту, Голодомору, подій Другої світової війни на теренах України.

Своєю історією 14 червня поділилась Шелла Ненова, яка нині проживає у Санкт-Петербурзі в Росії. З нею говорили Андрій Усач і Ганна Заремба. Ш. Ненова народилась у єврейській сім’ї в Старо­костянтинові на Хмельниччині. Її батько пропав безвісти на фронті, матір, молодшого брата та багатьох родичів вбили під час Голокосту.

Установчі документи, на основі яких утворилася Фундація Україн­сь­кого Вільного Університету (ФУВУ), були подані в штаті Нью-Джерзі 20 жовтня 1975 року. Ішлося про фінансову та моральну підтримку студентів, які вивчають українську мову, історію, культуру, географію й інші предмети, пов’язані з Україною, її минулим і сьогоденням, а також про допомогу установам, що надають таку освіту.

6 травня 1974 року ФУВУ оприлюднила відозву до української громади Америки: „Цією дорогою звертаємося до вас у справі збірки фондів на потреби Українського Вільного Університету в Мюнхені у Німеччині, який під сучасну пору находиться у важкій фінансовій ситуації у звязку з спеціяльними вимогами західнонімецького уряду до того роду високих шкіл. Як вам вже напевно відомо з повідомлень в пресі, Сенат УВУ мусів рішитися на купівлю власного будинку, як передумови державної акредитації. Частину коштів покрив Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф Сліпий, але решту має дати українське громадянство в усіх країнах нашого поселення”.

Минулого року в ужгородському видавництві „Ґражда“ вийшов четвертий том творів Олександра Духновича (1803-1865), закарпатського просвітителя і літератора, від дня смерти якого виповнилося 155 років. Греко-като­лицький священник-целібатник зробив навіть успішну церковну кар’єру, ставши каноником і правою рукою Пряшівського Єпископа Йосифа Гаган­ця, себто одним з найвпливовіших людей у цілій єпархії.

Дослідники сходяться на думці, що саме О. Духнович є ключовою постаттю закарпатської історії ХІХ ст. Він став тим двигуном, який започаткував національне відродження в Угор­ській Русі, і мав серед народу такий високий авторитет, що його прозивали „батьком. (Подібно до пізніших „батька Волошина“ чи „батька Махна“).

КРОПИВНИЦЬКИЙ. – У книзі Мари­ни Тарковської „Осколки дзеркала” є згадка про Юрія Нікітіна: „Сіроокий красень, талановитий читець-декляматор Юрій Нікітін протримався у таборі два з половиною роки.…...

Як відомо княжий Галич знаходився біля сучасного села Крилос Галиць­кого району Івано-Франківської области. Серед збережених храмів з княжих часів і до кінця ХVІІІ ст., окрім церкви св. Пантелеймона, був храм Пророка Іллі.

Ще в 1744 році при церкві діяв монастир. Цей монастир відвідав 17 березня 1721 року гетьман Пилип Орлик. Тут він і заночував.

У 1749 році консультор Олександр Зем­кевич, описуючи Кри­лоський Свято-Успен­ський монастир, вказує, що церква Проро­ка Іллі збудована „лише з тесаного каменю, особливої форми повністю ні в стінах, ні в склепінні не порушена”.

У наші часи ім’ям колишнього військового Міністра Української Народної Республіки (УНР) та командуючого Українською Галицькою Армією (УГА) генерала Олександра Грекова названо невеличку затишну вулицю у Львові,…...

24 травня 1940 року у Вашінґтоні зібралися представники української американської спільноти з надією оформити крайову центральну репрезентацію українців США. Друга світова війна поставила громаду перед новими…...