Browsing: З редакційної пошти

28 серпня після начебто переслухання, на якому Міністерство юстиції Росії зробило заяву, що Сибірський центр української культури „Сірий Клин” більше не функціонує, суд швидко виніс рішення ліквідувати цю українську організацію. У засіданні суду взяли участь колишній довголітній президент „Сірого Клину” Сергій Винник та представник Посольства України в Москві.

Місцеве російське телебачення повідомило: „Зустріч в цьому випадку викликала неймовірний розголос. ...На думку експертів, організація вже не функціонує, тому настав час офіційно ліквідувати її. Крім того, на думку експертів, організація раніше систематично порушувала закон. Незважаючи на те, що ліквідація неактивних організацій є звичайним процесом, зустріч викликала розголос в Україні. Український дипломат приїхав до нашого міста спеціяльно для зустрічі з громадою.

Карантинні заходи наклали свої обмеження на цьогорічне святкування Дня Незалежности України, проте Український Конґресовий Комітет Америки (відділ Ілиной) зумів зробити відзначення цього свята урочистим та незабутнім, продемонструвавши активну підтримку американських політиків, які є друзями України. Відео-привітання, які записали конґресмени на прохання відділу УККА, миттю розійшлися по цілому світі. Нижче вміщено перекладений текст привітань. (Ініціятива запису відео-привітань з Днем Незалежности України від американських політиків належить голові медіякомітету відділу УККА Марії Коркач-Грошко та співголові Мілі Луговій.)

Не можу не зложити особливе признання та ґратуляції редакції в особі Роми Гадзевич за прикладне, вміле та цікаве видання кожного числа часопису, відколи вона перебрала сольову ролю.

Отримавши останнє число 28 серпня-4 вересня електронною поштою, з зацікавленням прочитав промову Президента Володимира Зеленсь­кого до Дня Незалежности України, коментар Аскольда Лозин­ського про героїзм Василя Стуса. та статтю Лев­ка Хмель­ковського про книжечку „Ромтомтомик” автора Романа Зава­довича. Всі інші статті та інформації гармонійно зливалися.

Ідучи Алеєю пам’яти біля стін Свя­то-Михайлівського Золото­верхого монастиря в Києві, мав нагоду зустріти жінку, напевно маму, котра на колінах цілувала фотографію полеглого сина-воїна, який віддав своє життя за батьківщину у війні на сході України, котру інколи деякі люди називають „неіснуючою”.

Йдучи та вдивляючись в незчисленні обличчя полеглих воїнів, мимоволі починаєш усвідомлювати наскільки реальна та жахлива ця війна. Досі перед собою бачу обличчя отих хлопців і дівчат, синів, чоловіків і жінок, дітей. Вічна їм пам’ять!

Від першого мого приїзду ще до Української РСР у 1990 році я протягом 30 років стежу за розвитком держави та бачу, що Україна значно змінилася, але у ній й далі відбуваються події, які не можна собі уявити. Таким був виступ артистів на Софійській площі 24 серпня, у великий день відзначення річниці проголошення своєї волі.

Артисти прийшли, щоб заспівати мовою свого довголітнього і сьогоднішнього ворога. В додатку молодші жінки вбрались не у народну ношу, а у строї дівок, які працюють ночами. Як це зрозуміти?

23 серпня до „Свободи” надійшла вміщена нижче заява Cвітового Конґресу Українців.

Сьогодні Cвітовий Конґрес Україн­ців (СКУ) приєднується до світової громадськости, аби віддати шану потерпілим та жертвам комунізму і нацизму в Европі у Міжнародний день пам’яті жертв комунізму та нацизму в Европі. Ми також солідарні з усіма, хто продовжує боротися проти жорстокости, насильства та репресій тоталітарних та авторитарних режимів, у тому числі з відважними захисниками України, які боронять країну від військової аґресії Росії та з білоруським народом, що вимагає проведення вільних та чесних виборів.

Була весна 2014 року, перемога Революції Гідности. Майдан Незалежности у Києві заповнили люди. Їх тисячі. І ось натовп завмирає, вслухаючись в слова пісні, яка лунає зі сцени на Майдані у виконанні Генадія Ляшка. А над сценою біжить неоновою стрічкою напис: „Три вінки, три віки”, слова Наталки Буняк, аранжуання Генадія Ляшка”.

Слова пісні вкарбувалися у кожне серце, в кожну душу. Не обминуло це й мене, коли я вперше почула цю пісню. І стало цікаво: хто ж вона, майже невідома в Україні поетеса? Минуло понад шість років й доля звела мене з цією надзвичайною людиною.

Будь як сонце Україно! Як зоряне небо!
Щоб народи і країни вірили у тебе!
Сила віри і надії наче сила Бога –
В боротьбі та праці мирній буде перемога!

11 серпня Верховний представник Европейсь­кого Союзу заявив, що президентські вибори у Білорусі 9 серпня „не були ні вільними, ні справедливими”, а „достовірні звіти місцевих спостерігачів показують, що виборчий процес не відповідав міжнародним стандартам, очікуваним від держави-учасниці ОБСЕ”.

На відміну від цього, Президент Росії Володи­мир Путін уже привітав свого білоруського колеґу Олександра Лукашенка з оголошеним підсумком президентських виборів у Білорусі. Це не дивно, якщо врахувати, як сам В. Путін чіпляється за владу в Росії.

Минулого літа я їздив до Білорусі, відвідав Мінськ, Могильов і Гомель, кілька сіл і зустрічався з представниками української громади у Бресті. Мене здивувала відносна вишуканість білоруської інфраструктури, що починається з Мінського летовища, національної авіокомпанії „Белавія”, основних артерій по всій країні, загальної чистоти, озеленення тощо.

Тим не менше, я покинув країну в значній мірі з почуттям суму і песимістичним настроєм щодо майбутнього через очевидну присутність Росії скрізь, повсюдну російську мову, московське православ’я, почуття підпорядкування і апатію білоруського народу щодо власної долі.

За дорученням голови громадської організації Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих Орини Сокульської висловлюємо гли­боку вдячність очолюваному Маріяною Заяць Союзу Українок Америки (СУА) за щиру допомогу чле­нам товариства.

Одна з найвідоміших жіночих організацій Сполучених Штатів Америки, СУА знана науково-освітньою та культурно-просвітницькою діяльністю, вихованням палких патріоток і невтом­них учасниць жіночого руху, творення щирого українського буття скрізь, де б не жили українці. А ще СУА уславлений благодійною поміччю землякам.

Дванадцять років тому, 7 серпня 2008 року, Росія вторглась у Грузію і відтоді незаконно окупувала Абхазію та Південну Осетію.

Ця окупація є частиною довгого переліку порушень міжнародних зобов’язань Росії, у тому числі встановлених Статутом ООН, Гельсінксь­ким заключним актом та Угодою про припинення вогню від 12 серпня 2008 року.