Browsing: З редакційної пошти

У цей напружений час пандемії коронавірусу просвітяни в Україні все ж невтомно працюють на захист української мови і культури у своїй державі. Про це вони інформують Товариство української мови в США.

Члени управи міської „Просвіти” в Рівному Євгенія Гладунова та Михайло Борейко перевидають цінні українські книжки для молоді і загального читача. Вони написали листа до Президента України Воло­ди­мира Зеленського та голови Верховної Ради Дмитра Разумкова на захист закону України про функціонування української мови як державної. Вони пишуть: „Цей закон не утискає мов національних меншин. Тільки недруги України, прихильники „Русского мира” домагаються виключних прав для російської мови, яка і так має значне поширення в Україні. Проте мільйони українців у Росії не мають жодних прав: ні шкіл, ні церкви, ні засобів масової інформації. За українське слово у Росії українець може бути побитий, принижений і навіть поплатися життям”.

30 вересня Луганщину охопила руйнівна пожежа. Вогонь спалахнув у трьох районах вздовж зони розмежування і розповсюджувався з блискавичною силою із-за сильних поривів вітру. Перший Український інформаційний канал 5 так пояснив ці пожежі: „Окупанти влаштовують диверсії в „сірих зонах” непідконтрольних ЗСУ [Збройним Силам України]. Нові осередки вогню виникають внаслідок обстрілів зі сторони Росії „запальними кулями” або спеціяльними ракетами”.

Пожежа поширилась на 13 тис. гектарів і наробила великого лиха. Горіли цілі села і вогонь знищив понад 300 будинків та близько 180 осіб опинилися в лікарнях. Люди втратили все, що здобували нелегкою працею все життя. Найбільше постраждали села Сиротине, Вороново і Смоляни­нове. Держава компенсує збитки людей, але не повністю.

Ми були з родиною на Союзівці влітку 2015 року, коли Республі­канська партія бурними оплесками проголосила кандидатуру нинішного Президента Доналда Трампа. Ніхто в моєму оточенні не вірив, що у Д. Трампа були реальні шанси перемоги. Я бачила не тільки реальну можливість Трампової перемоги, але болісно згадала свої болючі молоді роки. Болючі, бо я ще думала, що можна поєднати науку і активність в громадському і політичному житті як США, так і в українській громаді. Можна, але не в українській діяспорній громаді.

В період так званої „холодної вій­ни” наша українська громада „воювала” з собою, так немовби не було у нас ворогів. Була нас горстка, старших і молодших, науковців, журналістів, економістів, просто людей зацікавлених тим, що діється в світі, і в міру можливостей, в Україні. В 1960-их роках між США і СРСР вже розширювались культурні зв’язки. По більшій часті до Америки приїздили представники з самої Росії, але час до часу були й науковці і письменники з України.

За останнє десятиліття Росії вдалося ліквідувати будь-яку організовану українську етнічну спільноту в Російській Федерації, вторгнутися в Україну, силою анексувати частину її території нелеґітимним референдумом і створити значною мірою заморожений конфлікт.

Методологія, що використовується в усіх інстанціях, була досить простою. Брехня, здирництво, політичний тиск і надмірний вогонь, що супроводжується з готовністю деяких спостерігачів вважати закономірним, дозволили Росії діяти так, як плянувалося, не зважаючи на всепоглинаюче ґльобальне засудження, яке іґнорує Росія. Російська брехня ґрунтується на безглуздих дебатах і нездатності опонентів Росії переконати всіх в світі через неспроможність міжнародного права. Кричуще Росія наголошує, що навіть якщо вона вторглася, але цього не сталося, у Крим чи Донбас, вона була змушена зробити це з метою захисту прав російського населення.

Щоб проґресувати економічно, Україна потребує значної підтримки приватних та інституційних інвесторів, включаючи міжнародні фінансові установи, які історично є рушійними силами сталого розвитку для країн із вільною ринковою економікою.

Вирішуючи, чи інвестувати в Україну, потенційний інвестор вивчатиме наявність кваліфікованих, високоосвічених та працьовитих людей, відносно низьку собівартість продукції та сприятливе географічне розташування. Ненадійна судова система, високий рівень корупції, широкомаштабна руйнівна олігархічна контроля та надлишок реґуляторних норм для ведення бізнесу розглядатимуться потенційним інвестором як слабкі сторони та загрози в країні. На жаль, результати такої аналізи не на користь України.

У розпалі передвиборчої кампанії за президента США все частіше зустрічаються твердження, що якщо президентом стане Джо Байден, то в Америці будемо жити в „марксистсько-соціялістично-комуністичній” країні. Це порожня страшилка, яку використовують праві сили. Я переконаний, що ні Дж. Байден, ні Камала Гарис, ні Конґрес США, хай навіть в руках Демократичної партії після виборів, такого не допустять.

Ще гірше, в соціяльних мережах лунають звинувачення з боку прихильників Доналда Трампа, що українці в Америці таким чином не патріотичні ані до Америки, ані до України. Це несправедлива і навіть підла нісенітниця.

На місці сучасної площі Слави на Печерську у Києві за часів Київської Руси стояв Миколаївський жіночий монастир. Але 1115 року князь Мстислав Володимирович перетворив його на чоловічий. Протягом багатьох століть цей монастир неодноразово руйнувався й відбудовувався. Нарешті на кошти Івана Мазепи у 1690-1696 роках було збудовано новий собор за проєктом Івана Зарудного. Будівництвом піклувався Йосип Старцев.

У 1713 році на сучасній Арсенальній площі на кошти київського губернатора було збудовано Пустинно-Миколаївську церкву, яку ще називали Слупською, або Малим Миколаєм. Після цього Мазепин Миколаївський собор почали називати Великим Миколою. Його передали Військовому відомству у 1821 році.

Дякуючи архіву „Свободи”, я знайшов, де поховано мого діда сотника армії УНР Семена Іващенка. Його поховано на цвинтарі св. Андрія Перво­званного в Савт Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі. В нашій сім’ї вважали, що він загинув у 1918 році.

Більше того, я знайшов родичів і його сім’ю в США. Його дочка Оксана Іващенко, моя тітка, яка закінчила консерваторію в США, співала в Ню-Йоркській опері. Знайшов його онуків Всеволода і Юрія Петрів, які є моїми двоюрідними братами. Тітка Оксана живе у Малдені, Масачусетс. Всеволод Петрів теж живе там, є головою Бостонської філії УККА. Юрій Петрів живе в Сомервілі, Ню-Джер­зі. Вони дуже патріотично налаш­товані до України.

Чому за Джо Байдена? Тому, що ці вибори будуть доленосними і для нашого народу. Бо Дж. Байден уже в минулому кількаразово відвідав Україну, запізнався з народом, добре знає аґресивну політику Володимира Путіна та незаперчно є добрим приятелем українців. Чого не можна сказати про Дональда Трампа, який немає стабільної думки про Україну, ані про наш нарід.

У наступних виборах президента США український електорат обох партій, як Республіканської так й Демократичної, повинен спільно обрати президента, який сприятиме волі й незалежности українського народу. Тим більше, що сучасна змінливість політичних подій та наявне прихильне ставлення Д. Трампа до В. Путіна стає загрозою Україні. Не менше залежатиме від подій у Білорусі, чи збереже позицію Олександр Лукашенко та чи оформиться нова незалежна влада і чи допустить до цього В. Путін?

„Я люблю Путіна і він мене любить”, – заявив 21 вересня на зустрічі з виборцями у штаті Огайо Президент США Дональд Трамп. Це не вперше. Такі вислови лунають від нього ще з його передвиборчої кампанії 2016 року. Вони виясняють його поведінку супроти Володимира Путіна та Росії протягом останніх 20 років, ще коли він був просто бізнесменом і намагався спорудити свою вежу у Москві. Глибшої аналізи психічного стану Д. Трампа, мабуть, не треба. Його власна сестра сказала, що він думає тільки про свої особисті справи та не керується нічим іншим.

Студенти Маркіян Максим’юк та Тетяна Дячишин цього літа були поміч­никами кураторів в Українсько­му музеї Канади у Вініпезі (Мані­тоба).

24-річна Т. Дячишин приїхала до Канади з України вісім років тому. „Було фантастично мати можливість підтримувати зв’язок зі своєю спадщиною”, – додав 21-річний М. Мак­сим’юк.

Ініціятор зведення пам’ятника українському генію Іванові Пулюю у країнах, пов’язаних із його життям, наукою та діяльністю в інших суспільних галузях Лесі Івасюк з Києва надіслала 14 вересня до „Свободи” вміщену нижче петицію з цього питання до Президента України.

Шановний Пане Президенте!

Звертаюся до Вас щодо питання нагальної потреби увіковічнити українського генія світового рівня, фізика й електротехніка Івана Пулюя (1845-1918) за кордоном. Зокрема на території Республіки Австрія – країни-наступниці Габс­бурзької монархії, у складі якої тоді перебувала частина України, де й народився І. Пулюй – феноменальна особистість зламу сторіч. Важко у світовій історії того часу знайти настільки універсальну людину. Людину, яка б досягнула таких висот не тільки в точних науках, а й у гуманітаристиці.