Browsing: З редакційної пошти

Дорогі друзі,

світова українська родино!

Щиро вітаю вас з прийдешнім величним святом Різдва Христового!

Різдвяні свята – це час подяки, час надії та єднання. Як світове українство, ми маємо спільну мету і надію: підтримати міцну та процвітаючу, суверенну та неподільну українську державу, вільну від російської аґресії.

Ми молимося за хоробрих захисників батьківщини, та задля встановлення миру на українській землі.

Громадська організація „Україна-2050“ щиро вітає єрархів і духовенство Українських Церков, Президента, Голову Верховної Ради, Прем’єр-міністра та Збройні Сили України, всіх медичних працівників та українців і всіх наших друзів у світі з Різдвом Христовим!

Величний день Різдва Христового, що прославляє прихід у земний світ Сина Божого, духовно зміцнює нас, відроджує наші душі в любові і всепрощенні, додає віри в торжество добра над злом та вселяє в нас почуття надії на краще майбутнє.

Мешкаю в Миколаєві від червня 1976 року. Починаючи від листопада 1978 року з невеликими перервами, пов’язаними з виїздами за межі України, працюю в Миколаєві. Тобто, я вже відпрацював на міську громаду 40 років. Обирався депутатом Центральної районної ради та депутатом обласної ради від Миколаєва, нагороджений президентською відзнакою „Хрест Івана Мазепи“ ч. 3. Всього на плянеті живих залишилось 100 кавалерів цієї державної нагороди. У відповідності до закону „Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України в ХХ столітті“ я визнаний борцем за незалежність України в ХХ ст.

Доброго дня, вибач­те, що турбую, але мож­ливо Вас заці­ка­вить книга, яку я знайш­ла у себе вдо­ма. Ця книга видана у 1902 році у місті Олі­фант. Через скрутне фінансове стано­вище, я б хотіла її продати. Написана вона старо­слов’янською мовою і видана українцями, які на той час меш­кали в Аме­риці.

СКРЕНТОН, Пенсильванія. – 28 листопада разом із земляками-мешканцями Пенсильванії та американцями полтавці віддали шану безвинно загиблим від заподіяного тоталітаризмом Голодомору 1932–1933 років в Україні.

В Українській греко-католицькій церкві св. Володимира громада щороку згадує молитвою загиблих голодною смертю земляків. Проник­ливе слово пароха о. Мирона Миронюка повернуло парафіян у часи жахливого голоду на рідній землі й викликало в їхніх душах невимовну тугу-співчуття до долі співвітчизників, убієнних сталінізмом.

12 грудня в Києві відбувся VI міжнародний форум національно-патріотичного єднання і духовности „Лицар доброї волі“, на якому мене було відзначено статусом „Народний герой України“. Звісно ж, я був дуже здивований, коли дізнався, що удостоєний такого високого звання. Ініціятива відзначення йшла від тих, хто зі зброєю в руках відстоював незалежність України в російсько-українській війні. Мені пояснили, що мої пісні звучали на передовій в окопах та піднімали бойовий дух справжніх героїв, мужніх захисників Батьків­щини. Мені розповіли, що мої пародії піднімали настрій пораненим у шпиталях та поширювались медичними працівниками, волонтерами й громадськими активістами.

Громадська організація „Украї­на-2050“ закликає владні структури, суди усіх рівнів та силові структури України, а також українське суспільство до активної протидії корупції з нагоди Міжнарод­ного дня боротьби з корупцією, що встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 31 жовтня 2003 року та який відзначається щорічно щорічно 9 грудня.

У той час, а саме 31 жовтня 2003 року, Україна підписала Конвенцію ООН проти корупції і ратифікувала її 18 жовтня 2006 року. Ця конвенція набрала чинності в Україні 1 жовтня 2010 року і зобов’я­зує її запобігати корупції та викорінювати її.

Сподіваюсь за допомогою вашої газети знайти свого прадіда, який пропав у 1942 році. Прядка Іван Маркович, народився 1904 року у селі Зібранівка, Івано-Франківської области. У 1942 році поїхав на примусові роботи до Німеччини і більше про нього нічого невідомо. На той час моїй бабусі, його дочці, було 8 років. Малою вона чула від дорослих, що він створив іншу сім’ю і виїхав з Німеччини. Можливо, до США, адже там проживали його хресні батьки Параска і Микола Самар. Не втрачаємо надії дізнатись про його подальшу долю. Можливо, серед ваших читачів хтось знав таку людину. Моя адреса: [email protected]

72 роки тому Генеральна Асамблея ООН на сесії, яка відбулася в Парижі, прийняла основний міжнародний документ під назвою „Загальна деклярація прав людини“. З 58 країн-членів ООН на той момент 48 проголосували за цей документ, вісім утрималися і двоє представників не голосували.

Деклярація відстоює від основних прав свободи слова, совісті, зібрань, від страху і від злиднів до набагато більш, здавалося б, недосяжних прав на отримання безплатної освіти, хоча і на обмеженому рівні, безплатної медичної опіки і рівного захисту відповідно до закону. Досить сказати, що сьогодні немає жодної країни з нинішніх 193 членів ООН, які надають або забезпечують всі права, зазначені в Деклярації.

29 років тому, 1 грудня 1991 року на всенародному референдумі українці підтримали ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року Акт проголошення Незалежности України, а також вперше в історії обрали президента держави. Пере­мігши шістьох суперників, ним став Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради. 8 грудня підписав Біловезькі документи про розірвання союзного договору від 30 грудня 1922 року. Тобто про припинення існування СРСР і вихід України з підлеглості Москві. Через декілька днів Верховна Рада України ратифікувала всі підписані документи.

За багатьма джерелами Микола Лисенко склав мелодію до вірша „Ще не вмерла Україна“. Проте її ноти жодного разу не згадувалися хоч одним автором. Мелодія Кирила Стеценка більш відома. Партитура була надрукована у збірці „Український декламатор“ за 1905 чи 1906 рік.

Пропозицію присвятити поштову марку постаті Кирила Осьмака „Укрпошта“ одержала від Україн­ського Інституту Національної Пам’яті. Антоніна Сірик з „Укрпошти“ залучила до цієї праці мене – доньку і дослідницю життя К. Осьмака. Це велика честь! Наша спільна праця увінчалася поштовою маркою і конвертом, гідними постаті К. Осьмака. На поштовій марці – фото К. Осьмака 1937 року.