Browsing: Посмертна згадка

5 лютого помер громадський діяч св. п. інж. Методій Борецький. Він народився 12 березня 1924 року в селі Страшевичах, Старосамбірського району, Львівської области. Життєва мандрівка покійного була нелегкою. Він добре розумів потреби українських еміґрантів, бо належав до тієї ґенерації, яка пережила бурхливі та жорстокі часи війни, і опинилася в таборах біженців. В 1949 році він остаточно переїхав до Філядельфії.

Товариство Української Мови в США (ТУМ) від початку незалежности України одним з перших осередків „Просвіти“ відвідало осередок у Рівному, який виявився один з найбільш активних. Тут…...

1 лютого на 64-му році помер видатний український режисер, продюсер, лавреат премій Національної спілки театральних діячів України „Експеримент“ (2001) та імені Сергія Данченка (2017) Сергій Проскурня.…...

У 2020 році з життя пішли багато відомих людей. ТСН і APnews пропонують згадати особистостей, які померли.

5 лютого в США у віці 103 роки помер актор Кірк Дуґлас. В його пос­лужному списку понад 80 фільмів.

30 квітня померла солістка та спів­продюсерка українського гурту „Фріс­тайл“ Ніна Кірсо. Виконавиця пішла з життя у віці 56 років. 1 червня 2018 року у Н. Кірсо стався інсульт. Вона до самої смерті перебувала у комі.

КИЇВ. – Активіст і волонтер з Бах­мута 36-річний Артем Мирош­ни­ченко помер у лікарні після побиття 29 листопада 2019 року за українську мову. Два мешканці міста Бахмут наздогнали його та почали бити, кидати головою об плиту. З тяжкими травмами А. Мирошни­ченка відправили до обласної травматологічної лікарні в Лимані, де він помер 5 грудня 2019 року, не приходячи до тями. Одним із нападників виявився 16-річний Микола Бара­баш, інший – ще один неповнолітній – Олександр Баришок, якого раніше судили за грабіж. Обидва зараз перебувають у слідcтвом. Підозрюваним загрожує до 10 років в’язниці, у вироку Олександра Баришка можуть врахувати також його попередній вирок.

Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) висловлює глибоку скорботу та співчуття у зв’язку з непоправною втратою - відходом у Вічність нашої дорогої і поважної посестри - св. п. Анни Кісіль, голови СФУЖО, віцепрезидентки Світового Конґресу Українців (СКУ). Після року боротьби з тяжкою недугою А. Кісіль упокоїлася 16 листопада в колі своєї родини в Торонто, Канада.

Не існує тих слів, що повною мірою передадуть біль нашої непоправної втрати та сердечну вдячність цій розумній, щирій і відданій Жінці, що левову частину свого життя, свого часу, здоров’я та зусиль віддала служінню українським громадам, Україні та СФУЖО.

ОТТАВА. – Конґрес Українців Канади (КУК) висловлює глибокі співчуття з приводу смерти Анни Кісіль, яка відійшла у вічність 16 листопада в Торонто.

Громадську провідницю, меценатку, активістку та волонтерку А. Кісіль пам’ятатимуть всі хто мав честь її знати, за доброту, гумор, щедрість та мудрість. А. Кісіль була глибоко віддана допомозі іншим та службі своїй громаді та Україні. Її дуже не вистачатиме.

16 листопада померла громадська діячка української діяспори в Канаді, підприємиця та меценатка Анна Кісіль. Вона була головою Світової Федерації Українських Жіно­чих Організацій (СФУЖО) та віцепрезиденткою Світового Конґресу Українців.

Значну частину свого життя А. Кісіль провела в Україні. Вона народилася 19 листопада 1960 року в Яремчі на Прикар­патті, освіту здобула у Львівському будівельному технікумі і Львівському політехнічному інституті, де отримала спеціяльність інженера-викладача будівельних дисциплін.

Є люди на перший погляд звичайні і непомітні. Дуже скромно тримаються збоку, ніколи не наголошуючи на власних заслугах. Але їхній вклад у культурні процеси куди більший, ніж у багатьох розпіарених медійних облич. Таким унікумом для української книжки була Любов Хомчак, продавчиня книжок з маленького містечка Миколаїв, що біля Львова, яка недавно відійшла у засвіти.

„Померла „книжкова мати“, „книгомама“, – пишуть на своїх сторінках у соціяльних мережах відомі літератори. І в цьому визнанні криється не до кінця усвідомлений нами феномен, бо ще жодного книгаря не проводжали у нас з таким щирим сумом.

У Ворені, Мишиґен, 20 вересня померла Віра Миколенко (з дому Присяжнюк) – дружина й подруга героїчного життя майора УПА „Байди”-Миколенка (правдиве прізвище Микола Савченко), полтавця з походження, який упокоївся 1 січня 1979 року й знайшов свій останній спочинок на ділянці витязів УПА цвинтаря св. Андрія у Савт Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі.

Я листувався з св. п. В. Миколенко, час від часу отримуючи від неї ретельно виписані її рукою листи та вітальні картки, що надходили до мене у Лохвицю. Також я знайшов у своєму архіві серед інших листів записку від професора політології Українського Вільного Університету Петра Йосифа Потічного, який 17 грудня 2007 року писав до мене: „Пересилаю Вам список про майора Петра Миколенка (Миколу Савчен­ка) „Байду”, які я скопіював для можливого використання у книзі про нього.

Кру, кру, кру
В чужині помру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру...

Це були патріоти від Бога, які безмежно любили свою рідну землю – Україну. Таким був Петро Буняк, якого Господь забрав у вічність 6 вересня цього року.

Не хочеться вірити, що між „верховинками” вже нема Лесі (Савин) Юзе­нів, не побачимо її усміхненого лиця, не відчуємо її оптимістичного настрою, який так додавав охоти до праці в нашому курені. Все обов’яз­кова, спокійна, позитивно наставлена, хоч не раз згадувала, що журиться чи заплянована нами акція буде успішною. Ми все чекали на кожне нове число нашої курінної газетки „З верха на верх”, яку вона видавала, бо вона мала дар до слова, вміла знайти цікаві новини з курінного і загально пластового життя і ця газетка нас єднала, хоч ми порозкидані по різних місцевостях і країнах – США, Канада, Арґентина, Австралія, Польща й Україна. Л. Юзенів видала 81 таку газетку за що ми їй вдячні.

15 жовтня вона б святкувала своє 90-ліття, але, на жаль, не судилось. Залишила в смутку двох синів, Романа та Андрія, з дружинами і четверо внуків. Також залишила нашу ширшу верховинську і пластову родину.