Browsing: Редакційна

Історія і всі праведні Небесні Сили вивели Україну на той останній поріг‚ на якому вона нарешті обтрусить свої ноги від решток московського бруду і визволить свою віками гноблену московитами національну душу від злоякісного почуття меншовартісности. Це не просто несумісні‚ а діяметрально протилежні генези – московська схильність до імперського рабства і непоборний український дух свободи.

В історії чимало повторень. Історики пам’ятають часи перед Другою світовою війною, коли провідники низки країн, як і мешканці тих країн, насолоджуючись здобутим миром після недавньої кривавої світової війни, скептично дивилися на переможену Німеччину, де новий фюрер робив спроби відновити заборонений військовий потенціял, спираючись на підтримку новонадбаних приятелів.

Сьогодні – тридцятий день вторгнення московської орди в Україну. Насправді цій війні вже дев’ятий рік – з часу загарбання московитами українського Криму і частини Донбасу. А якщо ще точніше‚ то Росія не припиняє знищувати Україну вже майже 370 років‚ починаючи від сумнозвісного Богданового Переяславу. Відтоді українці знов і знов стають до боротьби з цим кривавим хижаком‚ то виборюючи бодай ковток свободи‚ то знову опиняючись в імперському рабстві.

Вже три тижні Україна успішно відбиває повномаштабний наступ Росії. Наміри Володимира Путіна за кілька днів захопити Київ зруйнував героїчний опір війська й усього народу України. Просування російських військ сповільнилось, на окремих ділянках повністю зупинилось, а подекуди українська армія проводить контратаки.

Заголовок цієї нашої редакційної повторює назву повісті-сценарія геніяльного українського кінорежисера Олександра Довженка – про напад гітлерівської орди на Україну і про незламність нашого народу‚ про вірність його синів і дочок святій українській землі‚ котру пнулася опанувати коричнева чума. „‚Старий полковник німецької розвідки Ернст фон Крауз взяв жменю землі й зі словами „Цю землю можна їсти“ простяг її своєму синові Людвігові – жахливому нацистові‚ який був відомий своєю жорстокістю.

Редакційна колеґія „Свободи“ у січні розпочала проєкт „Пам’ять“ з видання ілюстрованого довідника про цвинтар Церкви-пам’ятника св. Андрія Первозваного у Савт Бавнд Бруку, Нью-Джерзі. Для його приготування просимо надіслати до „Свободи“ електронною пош­тою або листом біографічні дані близьких вам осіб та їхні фотографії.

Щиро дякуємо всім жертводавцям за підтримку пресфонду „Свободи“!

Російська армія може спалювати та обстрілювати міста України, але дух нації не вбити. Країна згуртувалась проти ворога й навколо Президента Володимира Зеленського. Блискавичний похід, на який в Україні розраховував Володимир Путін, не відбувся. Росія наштовхнулась на запеклий опір українського народу.

Можемо трохи передихнути? Бо ж 16 лютого‚ слава Богу‚ нічого не сталося. А московські генерали впевняють‚ що нічого й не мало статися: ось‚ мовляв‚ закінчаться запляновані давно маневри – й війська повернуться на свої постійні місця. Навіть показали віде-запис: танки в’їжджають на залізничні платформи. Може скластися враження‚ що Путін зі своєю ордою справді відповзає від українських кордонів.

На спільній пресконференції 7 лютого з Президентом Франції Емануелем Макроном Президент Росії Володимир Путін заявив, що Україна мусить виконувати Мінські угоди, навіть якщо вони їй не подобаються. В. Путін заявив: „Чинний президент нещодавно заявив, що йому не подобається жоден пункт цих Мінських угод. „Подобається, не подобається – терпи, моя красуне“. Треба виконувати, по-іншому не виходить“.

Велике диво сталося? Ні‚ цього слід було чекати: в Державній Думі Росії оголосили про створення депутатської „групи дружби з Україною“. Кремлівська пропаґанда перевернула платівку – і вже в Києві не „хунта“‚ а „брати“‚ вже московські телеканали бідкаються‚ як же це могло трапитися‚ що виникло „російсько-українське непорозуміння“. Ще вчора чільні діячі їхньої Ради безпеки публічно плянували ракетні удари по українських містах‚ а сьогодні вже ледве не плачуть з гарячого співчуття Україні і оглядаються на всі боки‚ аби знайти винного у цьому „непорозумінні“. Аякже‚ як завжди – винен Захід‚ винна Америка‚ винні всі‚ лише не Росія‚ лише не Путін.

Щиро дякуємо всім жертводавцям за підтримку пресфонду „Свободи“!