Browsing: Редакційна

Від 2014 року Росія веде проти України невпинну війну‚ яку‚ з огляду на її багатовекторність‚ називають гібридною. Це цілий вузол активної ворожости‚ в якому поєднуються відверті військові дії з прихованими диверсіями‚ терористичними акціями‚ інформаційно-пропаґандивними провокаціями‚ та застосовуються різноманітні важелі тиску на супротивну сторону – політичного‚ дипломатичного‚ а також економічного.

Останнім часом великого розголосу набуло надання вченого ступеня народному депутатові від партії ОПЗЖ Іллі Киві за дисертацію з державного управління. Преса виявила численні фальсифікації у цій справі і впровадила в обіг новий термін „наукивець“. Якщо він стане кандидатом наук, то його платня (38 тис. грн. на місяць) збільшиться на 15 відс. (на 5,700 грн.) До завершення його каденції загальна сума доплати може перевищити 205 тис. грн. Як повідомила Державна служба статистики, середня номінальна заробітна плата штатного працівника підприємств, установ та організацій України у грудні 2020 року склала 14,179 грн.

Демократія – незамінний суспільний лад‚ але тільки у тому випадку‚ коли дана спільнота громадян не просто має практичну змогу представляти владу в державі через вибраних нею осіб; не просто час від часу заслуховує звіти влади; не просто коли кожен член громади користується правом бути обраним до владних органів. Демократія в її повноті – це коли громадяни постійно‚ а не лише в період виборів‚ беруть активну щоденну участь у громадсько-політичному житті країни і в цьому процесі набувають цінного досвіду‚ необхідного для успішного розвитку суспільства – досвіду‚ що дозволяє спільноті безпосередньо впливати на прийняття найважливших державних рішень.

Президент України Володимир Зеленський 2 червня подав до Верховної Ради законопроєкт про деолігархізацію, який містить визначення олігархів – осіб, які мають значний вплив у господарському, політичному житті країни, а також контролюють основні частини медійного простору.

Через два тижні‚ 16 червня‚ в Женеві‚ Швайцарія‚ відбудеться зустріч Президента США Джозефа Байдена з Президентом Росії Володимиром Путіном. Подія‚ певна річ‚ важлива‚ попри те‚ що вона не буде у ті дні ні єдиною‚ ні центральною:

Майже половина опитаних громадян України сказала, що домінування олігархів є найбільшою небезпекою для суспільства, а третина вважає, що необхідно націоналізувати власність олігархів, яку було отримано у незаконний спосіб. Такі результати соціологічного дослідження „Всеукраїнський омнібус“, проведеного дослідницькою компанією „Active Group“ у березні 2021 року.

В Україні сталася особлива подія‚ на яку вже дуже довго чекала національно свідома частина суспільства: Служба безпеки і Генеральна прокуратура оголосила підозру депутатам Верховної Ради Вікторові Медведчукові і Тарасові Козакові‚ звинувачуючи їх у державній зраді і розграбуванні національних ресурсів.

Візита головного американського дипломата – Державного секретаря США Ентоні Блінкена в Україну – це „дзвінок“ не лише для українських можновладців, а й для Кремля. Росія не може безкарно здійснювати аґресію проти України і не тільки проти неї, а й бути загрозою для всього европейського демократичного і цивілізованого світу, породжувати війни.

Темою „number one“ в українській суспільно-політичній думці останнього тижня стала дивна‚ відірвана від реальности‚ надія президента Зеленського на зустріч з Путіном. І це вже навіть не надія: голова Офісу Андрій Єрмак дістав цілком конкретне доручення організувати таку зустріч.

Жахливий стан українських автомобільних доріг став загальнонаціональною проблемою. Протягом останніх 30 років витрати на ремонт і будівництво автомобільних шляхів в Україні не забезпечували відновлення їх належного стану. Втім, останніми роками уряд суттєво збільшив витрати на автошляхи та взявся за наведення ладу в автодорожньому господарстві. Однак, враховуючи застарілість цієї проблеми і маштаби країни, стає очевидним, що розв’язання проблем, накопичених у цій сфері української економіки, вимагатиме величезних витрат протягом значного часу.

Якщо хтось з читачів „Свободи“‚ прочитавши заголовок цієї редакційної статті‚ здвигне плечима і подумає: „А хіба той ворог колись відходив від нашої брами?“‚ то він матиме глибоку рацію. В українській історії‚ котра від самих своїх початків і до нинішнього дня є історією боротьби за свободу і незалежність‚ не було ні дня‚ ні хвилини‚ аби цей історичний ворог відступив від нас хоч на крок. Та найбільше нещастя України – в особливій‚ нелюдській підлості цього ворога‚ в його сатанинській підступності‚ в патологічній схильності до обману і до побудованої на обманах політики. Насправді він завжди стояв і стоїть по нашому боці брами‚ тисячами способів сіючи зло й отруту всередині нашого національного дому‚ тисячами способів убиваючи нашу національну душу‚ унеможливлюючи остаточне відродження нашої нації.

Після втрати влади стратегічна команда Петра Порошенка розділилась на два табори: одні пропонували йому піти з активної політики, інші, в тому числі сам П. Порошенко, воліли активної участі в політичному житті. Але не лише інстинкт політичного самозбереження, але й жага реваншу керували П. Порошенком. Він досі вірить у сказані ним в останні дні влади слова: „Я повернуся“.