Browsing: Посмертна згадка

Є люди на перший погляд звичайні і непомітні. Дуже скромно тримаються збоку, ніколи не наголошуючи на власних заслугах. Але їхній вклад у культурні процеси куди більший, ніж у багатьох розпіарених медійних облич. Таким унікумом для української книжки була Любов Хомчак, продавчиня книжок з маленького містечка Миколаїв, що біля Львова, яка недавно відійшла у засвіти.

„Померла „книжкова мати“, „книгомама“, – пишуть на своїх сторінках у соціяльних мережах відомі літератори. І в цьому визнанні криється не до кінця усвідомлений нами феномен, бо ще жодного книгаря не проводжали у нас з таким щирим сумом.

У Ворені, Мишиґен, 20 вересня померла Віра Миколенко (з дому Присяжнюк) – дружина й подруга героїчного життя майора УПА „Байди”-Миколенка (правдиве прізвище Микола Савченко), полтавця з походження, який упокоївся 1 січня 1979 року й знайшов свій останній спочинок на ділянці витязів УПА цвинтаря св. Андрія у Савт Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі.

Я листувався з св. п. В. Миколенко, час від часу отримуючи від неї ретельно виписані її рукою листи та вітальні картки, що надходили до мене у Лохвицю. Також я знайшов у своєму архіві серед інших листів записку від професора політології Українського Вільного Університету Петра Йосифа Потічного, який 17 грудня 2007 року писав до мене: „Пересилаю Вам список про майора Петра Миколенка (Миколу Савчен­ка) „Байду”, які я скопіював для можливого використання у книзі про нього.

Кру, кру, кру
В чужині помру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру...

Це були патріоти від Бога, які безмежно любили свою рідну землю – Україну. Таким був Петро Буняк, якого Господь забрав у вічність 6 вересня цього року.

Не хочеться вірити, що між „верховинками” вже нема Лесі (Савин) Юзе­нів, не побачимо її усміхненого лиця, не відчуємо її оптимістичного настрою, який так додавав охоти до праці в нашому курені. Все обов’яз­кова, спокійна, позитивно наставлена, хоч не раз згадувала, що журиться чи заплянована нами акція буде успішною. Ми все чекали на кожне нове число нашої курінної газетки „З верха на верх”, яку вона видавала, бо вона мала дар до слова, вміла знайти цікаві новини з курінного і загально пластового життя і ця газетка нас єднала, хоч ми порозкидані по різних місцевостях і країнах – США, Канада, Арґентина, Австралія, Польща й Україна. Л. Юзенів видала 81 таку газетку за що ми їй вдячні.

15 жовтня вона б святкувала своє 90-ліття, але, на жаль, не судилось. Залишила в смутку двох синів, Романа та Андрія, з дружинами і четверо внуків. Також залишила нашу ширшу верховинську і пластову родину.

КИЇВ. – 14 жовтня помер доктор філологічних наук, професор катедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Олександр Пономарів, який усе своє життя присвятив розвиткові та захисту української мови. Останнім часом професор серйозно хворів.

Народився О. Пономарів 17 жовтня 1935 року, викладав в університеті понад 40 років.

О. Пономарів – автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, її відродження та утвердження як державної, укладач і редактор навчальних посібників та словників різних типів.

1 жовтня, на 81-році життя померла Раїса Руден­ко – неодмінний секретар Української Гельсінк­ської групи (УГГ), журналістка, дисидентка.

Після невдалої нейрохірургічної операції Р. Руденко два тижні перебувала в комі. 5 жовтня поховали Р. Руденко біля її чоловіка Миколи Дани­ловича Руденка – письменника, філософа, дисидента.

Раїса Панасівна (Каплун) Руденко народилася 20 листопада 1939 року в селі Петрівка Синель­никівського району Дніпропетровської области в селянській родині. Дід по лінії батька Володимир Каплун (село Рогізна Шпиківського району Вінницької области) був розкуркулений. Дід по лінії матері Макар Очеретний (село Лаврівка Вінницького району) теж розкуркулений і висланий з сім’єю за Урал.

ВІЛЬМІНҐТОН, Делавер. – Петро Щерба, довголітіній активний діяч Українського Народного Союзу і відділовий секретар від 1954 року, відійшов спокійно у вічність вранці 12 вересня в своєму домі у Вільмінґтоні на 97-ому році життя.

Він народився 10 червня 1924 року в селі Нак­ваша (тепер Микити), Бродівського району, Терно­пільської (тепер Львівської) области. Був наймолодшою дитиною в родині Йосафата й Марії Щербів; мав брата і двох сестер.

29 липня померла відома українська поетеса, громадянка Франції Наталя Замулко-Дюбуше. Вона народилась 16 листопада 1948 року в селі Прохоровка, поблизу Канева.

Кілька разів про неї розповідала „Свобода”.

21 червня 2013 року в статті „Укра­їнка з Франції відвідала Тарасову гору” учений секретар Шевченків­ського національного заповідника Ольга Білокінь розповіла про гостю з Франції:

„40 років тому до Черкас‚ де вона жила‚ приїхала група французьких фахівців, щоб налагодити хемічне підприємство. 34-річний інженер Норбер Дюбуше покохав 20-річну красуню Н. Замулко. І не дивно: дівчина козацького роду з козацького села Прохорівки, овіяного поетичним духом і леґендами, була вродливою, стрункою.

Сумна вістка вразила нашу українську греко-католицьку громаду Ужго­родського катедрального собору. На 89-му році життя перестало битися серце нашої вірниці Оксани Ганич (у дівоцтві – Мандзюк).

Похована вона 24 липня на цвинтарі „Кальварія“ у сімейному склепі. На меморіяльній плиті з білого мармуру викарбувано: „Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна – тільки Батьківщину“.

КИЇВ. – 22 серпня у Києві попрощалися з Мар­тою Коломиєць, директоркою Програми ім. Фулб­райта в Україні, ініціяторкою і керівником багатьох освітніх і культурних проєктів. М. Коломиєць померла 16 серпня на 61-му році життя.

Чин похорону відбувся в Патріяршому Соборі Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви.

М. Коломиєць народилася в Чикаґо, але прожила більшу частину свого життя в Україні. Вона мала дивовижну здатність об’єднувати добрих людей для добрих справ і зуміла дуже багато зробити для України, кажуть про М. Коломиєць ті, хто її безпосередньо знав.

Уже третій день живу з неймовірною думкою – бо годі прийняти реаль­ність, що немає Марти Коло­миєць. Саме так болісну новину про її несподіваний і болючий відхід повідомив відданий чоловік, Данило Яневський: „Marta is gone”. Марта заснула в Данила на руках. Вона останніми роками нездужала, мала поважні проблеми з нирками, але здавалося, що її сильна воля, життєрадісність та опіка Данила переможуть усе. Навіть загрозу смерти.

Марта була для мене дбайливою, люблячою сестрою більше, ніж 40 років. Ми були пластунами у різних, віддалених одне від одного американських містах, і у 1977 році вперше зустрілися в Гантері – в таких собі нью-йоркських Карпатах – на „Школі Булавних” та „Лісовій Школі” (вимогливі вишколи для пластових провідників, дівчат і хлопців). Зустріча­лися ми 1978 року на Міжкрайовій Пластовій Зустрічі в Скелястих горах Канади. Однак нагода від серця подружитися прийшла ще через рік на „Вовчій Тропі” – вишкільному таборі юнацьких виховників, де Марта була серед моїх наставників.

16 серпня померла директорка Програми ім. Фулбрайта в Україні, ініціяторка і керівник багатьох освітніх і культурних проєктів – Марта Коломиєць. Вона народилася в українській родині у США, але прожила більшу частину свого життя в Україні.

М. Коломиєць народилася 1959 року в Чикаґо; вчилася на славістичних студіях в Ілинойському університеті у Чикаґо; отримала журналістську освіту (маґістерку) в Ілинойському університеті в Урбана-Шампейн.