Browsing: Редакційна

Щиро дякуємо всім жертводавцям за підтримку пресфонду „Свободи“!

Події останніх тижнів в Білорусі викликали широкий відгук у світі. Тижневик „Свобода” у кожному числі подавав хроніку протистояння між диктатурою Президента Олександра Лукашенка і населенням на чолі з опозиційною групою. Формально О. Лукашенко утримує свою позицію: не визнав фальсифікації виборів, влаштував церемонію інавґурації і тепер терпляче чекає, чи не втомляться білоруси з вуличними протестами. Але у Білорусі виросло нове покоління, яке хоче мати демократичну, а не авторитарну державу.

У світі усі розуміють, що О. Лукашенко вже не зможе бути повноцінним президентом повсталої країни. Варто б йому узяти за приклад Президента Киргизії Соронбая Женбекова, який у подібному становищі пішов у відставку і заявив: „Я не хочу залишитися в історії Киргизстану як президент, який пролив кров і стріляв у своїх громадян”. Такої мудрости покищо бракує О. Лукашенкові.

Для України правильний‚ стратегічний напрям тільки один – европейська сім’я народів. Цей напрям – щось набагато більше‚ ніж політичний вибір‚ тому що европейськість властива Україні органічно‚ вписана в її національний геном ще з часів великих київських князів. На жаль‚ згодом в українській історії мали місце роки руїни і роки неволі‚ коли від українського народу відбирали водночас і перспективу‚ і національну пам’ять.

Контактна група з мирного вреґулювання ситуації на сході України (Мінська група, Тристороння контактна група, ТКГ) – це група представників України, Організації безпеки і спіробітництва у Европі (ОБСЕ) і Росії, утворена влітку 2014 року для вирішення питань, пов’язаних з бойовими діями на сході України.

23 червня 2014 року на фоні інтенсивних бойових дій на сході України, почались переговори з уреґулювання конфлікта. У переговорах брали участь представники „ДНР” і „ЛНР”, але Україна не визнала їх стороною конфлікту. Росія має щодо цього іншу позицію, тому уникає назви ТКГ.

Щиро дякуємо всім жертводавцям за підтримку пресфонду „Свободи“!

В історії людських спільнот так бувало вже не один раз і ще не один раз буде: чим більша перешкода стоїть на шляху‚ тим більшу можливість вона відкриває. Камінців під ногами ніколи не бракує‚ врешті до них звикається‚ бо ж‚ мовляв‚ нема життя без труднощів і проблем‚ це скрізь і завжди так‚ головне – щоб не занадто великі‚ щоб не нестерпні.

Насправді саме нестерпні спонукають до змін. Сьогодні це відбувається в Білорусі. Ще вісім тижнів тому ніхто не міг передбачити‚ що президентські вибори 9 серпня‚ грубо пофальшовані режимом Олександра Лукашенка‚ цього „останнього диктатора в Европі“‚ здіймуть таку високу хвилю всенародних протестів. Ніхто не міг передбачити‚ що свавільне застосування сили проти мирних людей‚ кров на вулицях‚ тортури над тисячами заарештованих таким радикальним чином перетворять природне обурення проти фальсифікації виборів в очисну революцію‚ й тепер увесь демократичний світ з подивом і захопленням стверджує: на наших очах у заскорузлій в постсовєтськості Білорусі народжується білоруська політична нація.

Тижневики Українського Народного Союзу ,,Свобода” і ,,The Ukrainian Weekly” нещодавно подали на двох сторінках до уваги читачів підсумки надання стипендій українським учням та студентам на 2020-2021 академічний рік. Голова Стипенційної Комісії і Другий заступник Президента УНСоюзу Евген Щерба повідомив: ,,26 червня у віртуальному режимі Стипендійна Комісія розглянула і оцінила за відповідними критеріями 54 заяви про надання стипендій, отримані від студентів 26-ти відділів УНСоюзу США і Канади”.

Число заявників з року в рік зростає, що свідчить про зацікавлення молоді у навчанні, набутті професій й придатности нашій українській спільноті.

Упродовж трьох днів‚ 13-14-15 вересня‚ у декількох реґіонах Росій­ської Федерації відбувалися додаткові вибори до Державної Думи‚ а також депутатів обласних і міських парляментів та губернаторів. Ці так звані вибори мали місце і в окупованому Росією українському Криму‚ й судячи з того жалюгідного видовища‚ Кремль починає саме з Криму втілювати божевільну путінську ідею відродження СРСР.

У найбільших містах нещасного півострова – московські імперці вже встигли довести його до стану безводної пустелі – Севастополі і Симферополі жахливим символом повернення у минуле були величезні вуличні банери з портретом Сталіна‚ надійним дороговказом у рабство і безпросвітну темряву‚ у безконечне ворогування з усім цивілізованим людством.

Події в Білорусі видалися світові значнішими, ніж два місяці масових протестів на Далекому Сході Росії проти кремлівської верхівки на чолі з Володимиром Путіном. 9 липня в Хабаровську затримали губернатора краю Сергія Фурґала, який очолював реґіон з осені 2018 року. Його звинуватили в організації вбивств і замахів на підприємців у 2004-2005 роках, після чого відправили до Москви і заарештували. Чиновник це заперечує.

З 11 липня в Хабаровську та інших містах краю, всього Далекого Сходу три­вають акції протесту на підтримку С. Фурґала. Але насправді справа не в арешті губернатора. Не С. Фурґал важливий, важлива власна гідність людей, які в Хабаровську самі обирали свого провідника, самі хочуть його змінювати, судити. Самі, а не ті, хто сидить у Москві, в Адміністрації президента.

Прихильні до України небесні сили подбали про дуже гарний подарунок для неї до Дня Незалежности‚ 29-го з черги‚ і є велика надія‚ що 30-річчя свого відновлення суверенна Україна святкуватимемо вже без сьогоднішніх тривог і сумнівів‚ в солідарному колі тих національних держав‚ у якому вона знайде надійну підтримку і добру перспективу. Маємо на увазі дуже позитивний міждержавний процес‚ названий „Люблінським трикутником“: під час переговорів у польському Любліні наприкінці липня міністри закордоних справ України‚ Литви і Польщі Дмитро Кулеба‚ Лінас Лінкявічюс і Яцек Чапутович уклали офіційну угоду про створення нової‚ особливої форми співпраці між цими трьома країнами. Співпраця стосуватиметься життєво важливих для держави і суспільства галузей – оборони‚ економіки‚ торгівлі‚ інвестицій‚ туризму і протидії кремлівській дезінформації.

Вибори президента Білорусі 9 серпня засвідчили світові, що в країні виросло молоде покоління, вільне від очманілого впливу пропаґанди диктатора Олександра Лукашенка, котрий прагне одностайного голосування виборців за призначеного їм кандидата під гру урядових сурм. Навіть голова виборчої комісії у Вітебську Сергій Питаленко визнав фальсифікацію виборів, у чому в цілому по країні переконані тисячі людей, які вийшли на вулиці з протестом. О. Лукашенко назвав їх безробітними наркоманами, чим засвідчив власну недолугість як президента країни, де ніби так поширені безробіття і наркоманія.

Про слабкість влади диктатора свідчать й застосовані ним репресії проти мирних демонстрантів. Варто йому врахувати досвід Віктора Януковича, котрий теж послав силовиків проти студентства, досвід правителів деяких інших колишніх республік СРСР, котрі пробували силою зберегти вчорашній день.

30 липня у Тристоронній контактній групі‚ яка від вересня 2014 року обговорює у Мінську шляхи досягнення миру на Донбасі‚ сталася дуже важлива зміна – важлива тому‚ що від неї майже неможливо чекати чогось доброго: українську делеґацію в групі очолив перший президент України Леонід Кравчук‚ змінивши на цьому посту другого президента Леоніда Кучму.

Чому ж вирішив піти звідти Л. Кучма? Найімовірніше – не хоче‚ аби його ім’я в історії залишилося пов’язаним з політикою угодовства і відступу перед путінською Москвою. І тут Л. Кучму можна зрозуміти‚ адже в минулорічному всеукраїнському опитуванні його було визнано найкращим президентом з усіх шістьох. Хто‚ на його місці бувши‚ не боявся б втратити таке визнання?