Browsing: Точка зору

Нещодавно прес-секретар Білого дому Джен Псакі була змушена виступити із заявою про допомогу Україні щодо її безпеки, спростовуючи звинувачення чи чутки про те, що допомогу Україні в безпеці стримували. Вона назвала це нісенітницею й підкреслила, що напередодні американсько-російського саміту було передано 150 млн дол., включаючи летальну допомогу, і що зараз (18 червня 2021 року) була виділена вся сума, призначена Конґресом США. Потім вона повторила цитату Прези­дента Джо Байдена на саміті НАТО, що „ми будемо продовжувати ставити Україну в можливість продовжувати протистояти російській фізичній аґресії“.

Найважливішим питанням для України є членство в НАТО. Для цього потрібні згоди з боку 30 країн – членів НАТО, які повинні надати Україні Плян дій щодо членства (ПДЧ). Саміт НАТО заплянований в Брюселі на 14 червня. До цього „Велика сімка“ проведе засідання в Лондоні 11 червня. На сьогодні порядок денний Саміту НАТО не включає обговорення ПДЧ для України.

Новиною світових інформаційних аґенцій стало повідомлення про те, що підлеглий Володимира Путіна, диктатор Олександер Лукашенко, з допомогою винищувача ґвалтовно посадив у Мінську літак компанії „Ryanair“, з якого зникли також декілька громадян Росії: офіцери служби безпеки, які повернулись до Москви після успішно проведеної операції. Мушу сказати те, про що чомусь мовчать всі коментатори.

Україна впевнено посідає останнє місце в Европі за рівнем життя власних громадян (без урахування олігархів, прокурорів, суддів, міністрів, народних депутатів). Спробую провести аналогію між загальновідомими українськими показниками та польськими. Позаяк, й історія у нас спільна, й кількість населення співмірна (по 38 мільйонів), і мови найближчі, і за числом українських заробітчан Польща впевнено випереджає Італію чи Португалію.

Розгляну закиди О. Романчука не на виправдання, а на пояснення з рівня моєї безпосередньої участи в тих подіях та причетности до законодавчої влади.

О. Романчук каже про боротьбу старої системи з новою силою – націонал-демократією, а в дійсности вельми швидко на українському політичному полі з’явилася третя сила – ґльобалізм.

Недавнє відведення російських військ від кордонів з Україною дає час і можливості для переоцінки. Ніхто не вірить, що бойові дії між Росією і рештою світу закінчилися. Cтало більш очевидним, що, на щастя, західний світ стає більш чутливим і готовим протистояти російській аґресії, хоча незрозуміло до якої міри.

Також зрозуміло, що Президент України Володимир Зеленський, хоч неофіт, але він – лідер з чітким порядком денним, навіть якщо цей порядок денний не буде повністю підтриманий ґльобальною цивілізованою спільнотою.

ТЕРНОПІЛЬ. – 5 березня міська рада одноголосно постановила назвати головний стадіон міста у пам’ять Романа Шухевича. Ініціятива посадника Сергія Надала щодо найменування стадіону без одночасного історико-політичного обґрунтування спровокувала різку зовнішню реакцію, особливо з боку представників Ізраїлю та Польщі.

60 років тому радянський поет Євген Євтушен­ко написав знаменитого вірша „Хотят ли русские войны“, який, покладений згодом на музику, піснею облетів світ.

19 лютого 2019 року Постійний представник України в ООН Сергій Кислиця поцікавився у російського представника Василя Небензі, „чи хочуть росіяни війни“, зацитувавши фрагмент згаданого вірша Є. Євтушенка.

16 квітня у розмові на київському телеканалі „Прямий“ відомий український політик і дипломат Роман Безсмертний зауважив, що розмова між Президентом України Володимиром Зеленським та Президентом Франції Емануелем Макроном і Канцлером Німеччини Анґелою Меркель була дуже важкою та складною. Зокрема мова йшла про „кластерні домовленості“.

Кластери – це специфічна форма кооперації між організаціями, які, будучи конкурентами в певній сфері, співпрацюють та доповнюють один одного задля розвитку і досягнення спільних цілей. Реально йшлося про виконання „формули Штан­майєра“ – леґалізацію цього терористичного пляцдарму на Донбасі під владою Росії, тобто леґітимізацію результатів путінської аґресії, взяття на себе ролі миротворців після кожного акту російського збройного нападу.

Українська реальність і справді сумна. Панує хаос, зашкалює ентропія. Владна верхівка пронизана московською аґентурою. Корупція, дворушництво, коляборація, клептократія, непотизм – візитівки сучасної України. Бракує лише новітнього Нестора Івановича Махна... Зрештою все це можна пояснити. Але зрозуміти...

Телефонна розмова президентів України і Сполучених Штатів – мабуть, одна з найважливіших подій не лише останніх днів, але і місяців. З моменту обрання Джозефа Байдена президентом США українська громадськість не раз задавалася питанням: чому новий керівник Сполучених Штатів, який у перші ж дні після свого вступу на посаду розмовляв із цілою низкою світових лідерів, досі не провів аналогічної бесіди із президентом України?

26 березня, напередодні сьомої річниці ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН резолюції „Територіяльна цілісність України“, 47 держав-членів ООН заявили, що Росія – аґресор, а не посередник конфлікту на Донбасі. У цьому документі, який Міністерство закордонних справ України розмістило на своєму сайті, зокрема, сказано: