Browsing: З редакційної пошти

Дякуючи архіву „Свободи”, я знайшов, де поховано мого діда сотника армії УНР Семена Іващенка. Його поховано на цвинтарі св. Андрія Перво­званного в Савт Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі. В нашій сім’ї вважали, що він загинув у 1918 році.

Більше того, я знайшов родичів і його сім’ю в США. Його дочка Оксана Іващенко, моя тітка, яка закінчила консерваторію в США, співала в Ню-Йоркській опері. Знайшов його онуків Всеволода і Юрія Петрів, які є моїми двоюрідними братами. Тітка Оксана живе у Малдені, Масачусетс. Всеволод Петрів теж живе там, є головою Бостонської філії УККА. Юрій Петрів живе в Сомервілі, Ню-Джер­зі. Вони дуже патріотично налаш­товані до України.

Чому за Джо Байдена? Тому, що ці вибори будуть доленосними і для нашого народу. Бо Дж. Байден уже в минулому кількаразово відвідав Україну, запізнався з народом, добре знає аґресивну політику Володимира Путіна та незаперчно є добрим приятелем українців. Чого не можна сказати про Дональда Трампа, який немає стабільної думки про Україну, ані про наш нарід.

У наступних виборах президента США український електорат обох партій, як Республіканської так й Демократичної, повинен спільно обрати президента, який сприятиме волі й незалежности українського народу. Тим більше, що сучасна змінливість політичних подій та наявне прихильне ставлення Д. Трампа до В. Путіна стає загрозою Україні. Не менше залежатиме від подій у Білорусі, чи збереже позицію Олександр Лукашенко та чи оформиться нова незалежна влада і чи допустить до цього В. Путін?

„Я люблю Путіна і він мене любить”, – заявив 21 вересня на зустрічі з виборцями у штаті Огайо Президент США Дональд Трамп. Це не вперше. Такі вислови лунають від нього ще з його передвиборчої кампанії 2016 року. Вони виясняють його поведінку супроти Володимира Путіна та Росії протягом останніх 20 років, ще коли він був просто бізнесменом і намагався спорудити свою вежу у Москві. Глибшої аналізи психічного стану Д. Трампа, мабуть, не треба. Його власна сестра сказала, що він думає тільки про свої особисті справи та не керується нічим іншим.

Студенти Маркіян Максим’юк та Тетяна Дячишин цього літа були поміч­никами кураторів в Українсько­му музеї Канади у Вініпезі (Мані­тоба).

24-річна Т. Дячишин приїхала до Канади з України вісім років тому. „Було фантастично мати можливість підтримувати зв’язок зі своєю спадщиною”, – додав 21-річний М. Мак­сим’юк.

Ініціятор зведення пам’ятника українському генію Іванові Пулюю у країнах, пов’язаних із його життям, наукою та діяльністю в інших суспільних галузях Лесі Івасюк з Києва надіслала 14 вересня до „Свободи” вміщену нижче петицію з цього питання до Президента України.

Шановний Пане Президенте!

Звертаюся до Вас щодо питання нагальної потреби увіковічнити українського генія світового рівня, фізика й електротехніка Івана Пулюя (1845-1918) за кордоном. Зокрема на території Республіки Австрія – країни-наступниці Габс­бурзької монархії, у складі якої тоді перебувала частина України, де й народився І. Пулюй – феноменальна особистість зламу сторіч. Важко у світовій історії того часу знайти настільки універсальну людину. Людину, яка б досягнула таких висот не тільки в точних науках, а й у гуманітаристиці.

Останніми днями російська та білоруська влади прискорили їх повернення до шкідливих звичок, типових для авторитарних режимів у боротьбі із масовими і рішучими акціями протесту, до таких, як ті, що відбуваються щодня в Білорусі після президентських виборів 9 серпня, які були оцінені білоруським народом та міжнародним співтовариством, як не вільні та не справедливі.

27 серпня російське агентство ТАСС повідомило: „Росія створила резервний підрозділ правоохоронних органів на вимогу діючого Президента Білорусі Олександра Лукашенка, однак він покищо не використовуватиметься, заявив в четвер Президент Росії Володимир Путін в інтерв’ю програмі „60 хвилин” на телеканалі „Росія-1”.

23 серпня з ініціятиви групи „Типова Зелена Гора” при підтримці зеленогірських гуртків Об’єднання Лемків і Об’єднання Українців у Польщі українці Зеленої Гури і околиць відзначили національне свято всіх українців в Україні і на поселеннях.

На пагорбі Зеленої Гури біля Палм’ярні група українців, в більшості заробітчан з України, але й також тих, яких кинула сюди Акція „Вісла” в святкових вбраннях і вишиванках випустила у сонячне небо міста червоних і білих кулях великий синьо-жовтий прапор України. Подібного місто ще не бачило. Головними ініціяторами свята були В’ячеслав Савицький, Станіслав Середа і Олександ­ра Санцева. Вони приїхали, щоб матеріяльно підбудувати свій життєвий статус, зберігаючи свою національну тотожність, тож задумали сказати і показати братам-полякам, що вони живуть біля них як мирні люди, що мають свою історію, культуру і християнську віру.

Стипендійний фонд Товариства Української Мови був створений для підтримки студентів та молодих науковців, відзначення їхніх високих здобутків у науковій, навчальній та громадській діяльності в різних університетах України.

Для студентів Національного університету „Острозька Академія” від 2013 року було надано 31 стипендію. Усі стипендіяти Товариства Україн­ської Мови відзначаються високими успіхами в навчанні, активною громадською позицією та досягненнями у науковій сфері.

Правозахисні організації України закликають Міністерство закордонних справ України та народних депутатів, які відповідають за міжнародні відносини, звернутися до Ірану, щоб звільнити незаконно засуджену іранську правозахисницю Бахаре Хедаят. Жінку ув’язнили на чотири роки та вісім місяців за участь в акції пам’яті загиблих в українському літаку.

8 січня український літак реґулярного рейсу PS 752, який прямував з Теграна до Києва, розбився в Ірані. Загинули всі пасажири та члени залоги. За кілька днів після трагедії Б. Хедаят опублікувала твіт, у якому написала, що збирається вшанувати пам’ять жертв. Акція, яку провели на вході до Технологічного університету ім. Аміра-Кабіра в Теграні, зібрала тисячі учасників і стала початком цілої низки акцій протесту проти Іранського корпусу охорони іслямської революції та верховного лідера Ірану.

Святкування в Києві 29-ої річниці Незалежности України, на яке ми з нетерпінням чекали, вже за нами, але досі перед очима поодинокі виступи виконавців мистецької програми. На мою думку, програма не відповідала урочистості такого великого свята і я особисто була розчарована. „Свобода” 28 серпня докладно описала, як все відбулося, і висловила свою слушну критику. Замість показати багатство нашої культурної спадщини, програма частинно була російською мовою, з невідповідними танцями, одягами – за винятком кількох поодиноких точок. Я також дуже здивувалась, як побачила між виконавцями програми Ніну Мат­вієн­ко, заслужену артистку України.

Діяспорна бібліотека ім. Галини Король спільно з активом організації „Миргород – Допомога” проводять добродійну акцію „Іграшки маленьким біженцям”. Ми роздали дитячий одяг, іграшки та різні потрібні дітям речі, які надійшли з США від Галини Цап та Ігоря і Дарії Лисих, з Канади від Володимира і Марії Мелих.

Маленькі українці, кинуті аґресією кривавої московщини у вир курних доріг і нестатків, дуже тішаться подарунками. А ми шанобливо схиляємо голови перед шляхетною поставою добродіів. Наша спільна акція продовжується.

Чому „Свобода”, газета української громади в Америці, досі не вмерла, а збереглася, активно діє і вже відзначатиме 127-му річницю від дня свого народження? Відповідь дуже проста: вона була й залишилась наповненою світлом любови, а не енерґією руйнування, помсти чи якихось інших різновидів аґресії. Це тому, що виникла й виростала з ідеї об’єднання українців, які опинились поза межами своєї Батьківщини. Крім того, вона залишилась у своїх численних матеріялах орієнтованою на співтворчість із природою, на гармонійне співіснування з нею. Та й взагалі, як відомо, на початку її творцями, починаючи з першого редактора о. Григорія Грушки, були переважно священики, які керувалися не матеріяльними цінностями, а дбали передусім про душі людські.