Browsing: З редакційної пошти

Останніми днями російська та білоруська влади прискорили їх повернення до шкідливих звичок, типових для авторитарних режимів у боротьбі із масовими і рішучими акціями протесту, до таких, як ті, що відбуваються щодня в Білорусі після президентських виборів 9 серпня, які були оцінені білоруським народом та міжнародним співтовариством, як не вільні та не справедливі.

27 серпня російське агентство ТАСС повідомило: „Росія створила резервний підрозділ правоохоронних органів на вимогу діючого Президента Білорусі Олександра Лукашенка, однак він покищо не використовуватиметься, заявив в четвер Президент Росії Володимир Путін в інтерв’ю програмі „60 хвилин” на телеканалі „Росія-1”.

23 серпня з ініціятиви групи „Типова Зелена Гора” при підтримці зеленогірських гуртків Об’єднання Лемків і Об’єднання Українців у Польщі українці Зеленої Гури і околиць відзначили національне свято всіх українців в Україні і на поселеннях.

На пагорбі Зеленої Гури біля Палм’ярні група українців, в більшості заробітчан з України, але й також тих, яких кинула сюди Акція „Вісла” в святкових вбраннях і вишиванках випустила у сонячне небо міста червоних і білих кулях великий синьо-жовтий прапор України. Подібного місто ще не бачило. Головними ініціяторами свята були В’ячеслав Савицький, Станіслав Середа і Олександ­ра Санцева. Вони приїхали, щоб матеріяльно підбудувати свій життєвий статус, зберігаючи свою національну тотожність, тож задумали сказати і показати братам-полякам, що вони живуть біля них як мирні люди, що мають свою історію, культуру і християнську віру.

Стипендійний фонд Товариства Української Мови був створений для підтримки студентів та молодих науковців, відзначення їхніх високих здобутків у науковій, навчальній та громадській діяльності в різних університетах України.

Для студентів Національного університету „Острозька Академія” від 2013 року було надано 31 стипендію. Усі стипендіяти Товариства Україн­ської Мови відзначаються високими успіхами в навчанні, активною громадською позицією та досягненнями у науковій сфері.

Правозахисні організації України закликають Міністерство закордонних справ України та народних депутатів, які відповідають за міжнародні відносини, звернутися до Ірану, щоб звільнити незаконно засуджену іранську правозахисницю Бахаре Хедаят. Жінку ув’язнили на чотири роки та вісім місяців за участь в акції пам’яті загиблих в українському літаку.

8 січня український літак реґулярного рейсу PS 752, який прямував з Теграна до Києва, розбився в Ірані. Загинули всі пасажири та члени залоги. За кілька днів після трагедії Б. Хедаят опублікувала твіт, у якому написала, що збирається вшанувати пам’ять жертв. Акція, яку провели на вході до Технологічного університету ім. Аміра-Кабіра в Теграні, зібрала тисячі учасників і стала початком цілої низки акцій протесту проти Іранського корпусу охорони іслямської революції та верховного лідера Ірану.

Святкування в Києві 29-ої річниці Незалежности України, на яке ми з нетерпінням чекали, вже за нами, але досі перед очима поодинокі виступи виконавців мистецької програми. На мою думку, програма не відповідала урочистості такого великого свята і я особисто була розчарована. „Свобода” 28 серпня докладно описала, як все відбулося, і висловила свою слушну критику. Замість показати багатство нашої культурної спадщини, програма частинно була російською мовою, з невідповідними танцями, одягами – за винятком кількох поодиноких точок. Я також дуже здивувалась, як побачила між виконавцями програми Ніну Мат­вієн­ко, заслужену артистку України.

Діяспорна бібліотека ім. Галини Король спільно з активом організації „Миргород – Допомога” проводять добродійну акцію „Іграшки маленьким біженцям”. Ми роздали дитячий одяг, іграшки та різні потрібні дітям речі, які надійшли з США від Галини Цап та Ігоря і Дарії Лисих, з Канади від Володимира і Марії Мелих.

Маленькі українці, кинуті аґресією кривавої московщини у вир курних доріг і нестатків, дуже тішаться подарунками. А ми шанобливо схиляємо голови перед шляхетною поставою добродіів. Наша спільна акція продовжується.

Чому „Свобода”, газета української громади в Америці, досі не вмерла, а збереглася, активно діє і вже відзначатиме 127-му річницю від дня свого народження? Відповідь дуже проста: вона була й залишилась наповненою світлом любови, а не енерґією руйнування, помсти чи якихось інших різновидів аґресії. Це тому, що виникла й виростала з ідеї об’єднання українців, які опинились поза межами своєї Батьківщини. Крім того, вона залишилась у своїх численних матеріялах орієнтованою на співтворчість із природою, на гармонійне співіснування з нею. Та й взагалі, як відомо, на початку її творцями, починаючи з першого редактора о. Григорія Грушки, були переважно священики, які керувалися не матеріяльними цінностями, а дбали передусім про душі людські.

28 серпня після начебто переслухання, на якому Міністерство юстиції Росії зробило заяву, що Сибірський центр української культури „Сірий Клин” більше не функціонує, суд швидко виніс рішення ліквідувати цю українську організацію. У засіданні суду взяли участь колишній довголітній президент „Сірого Клину” Сергій Винник та представник Посольства України в Москві.

Місцеве російське телебачення повідомило: „Зустріч в цьому випадку викликала неймовірний розголос. ...На думку експертів, організація вже не функціонує, тому настав час офіційно ліквідувати її. Крім того, на думку експертів, організація раніше систематично порушувала закон. Незважаючи на те, що ліквідація неактивних організацій є звичайним процесом, зустріч викликала розголос в Україні. Український дипломат приїхав до нашого міста спеціяльно для зустрічі з громадою.

Карантинні заходи наклали свої обмеження на цьогорічне святкування Дня Незалежности України, проте Український Конґресовий Комітет Америки (відділ Ілиной) зумів зробити відзначення цього свята урочистим та незабутнім, продемонструвавши активну підтримку американських політиків, які є друзями України. Відео-привітання, які записали конґресмени на прохання відділу УККА, миттю розійшлися по цілому світі. Нижче вміщено перекладений текст привітань. (Ініціятива запису відео-привітань з Днем Незалежности України від американських політиків належить голові медіякомітету відділу УККА Марії Коркач-Грошко та співголові Мілі Луговій.)

Не можу не зложити особливе признання та ґратуляції редакції в особі Роми Гадзевич за прикладне, вміле та цікаве видання кожного числа часопису, відколи вона перебрала сольову ролю.

Отримавши останнє число 28 серпня-4 вересня електронною поштою, з зацікавленням прочитав промову Президента Володимира Зеленсь­кого до Дня Незалежности України, коментар Аскольда Лозин­ського про героїзм Василя Стуса. та статтю Лев­ка Хмель­ковського про книжечку „Ромтомтомик” автора Романа Зава­довича. Всі інші статті та інформації гармонійно зливалися.

Ідучи Алеєю пам’яти біля стін Свя­то-Михайлівського Золото­верхого монастиря в Києві, мав нагоду зустріти жінку, напевно маму, котра на колінах цілувала фотографію полеглого сина-воїна, який віддав своє життя за батьківщину у війні на сході України, котру інколи деякі люди називають „неіснуючою”.

Йдучи та вдивляючись в незчисленні обличчя полеглих воїнів, мимоволі починаєш усвідомлювати наскільки реальна та жахлива ця війна. Досі перед собою бачу обличчя отих хлопців і дівчат, синів, чоловіків і жінок, дітей. Вічна їм пам’ять!

Від першого мого приїзду ще до Української РСР у 1990 році я протягом 30 років стежу за розвитком держави та бачу, що Україна значно змінилася, але у ній й далі відбуваються події, які не можна собі уявити. Таким був виступ артистів на Софійській площі 24 серпня, у великий день відзначення річниці проголошення своєї волі.

Артисти прийшли, щоб заспівати мовою свого довголітнього і сьогоднішнього ворога. В додатку молодші жінки вбрались не у народну ношу, а у строї дівок, які працюють ночами. Як це зрозуміти?