Browsing: Редакційна

Демократія – незамінний суспільний лад‚ але тільки у тому випадку‚ коли дана спільнота громадян не просто має практичну змогу представляти владу в державі через вибраних нею осіб; не просто час від часу заслуховує звіти влади; не просто коли кожен член громади користується правом бути обраним до владних органів. Демократія в її повноті – це коли громадяни постійно‚ а не лише в період виборів‚ беруть активну щоденну участь у громадсько-політичному житті країни і в цьому процесі набувають цінного досвіду‚ необхідного для успішного розвитку суспільства – досвіду‚ що дозволяє спільноті безпосередньо впливати на прийняття найважливших державних рішень.

Президент України Володимир Зеленський 2 червня подав до Верховної Ради законопроєкт про деолігархізацію, який містить визначення олігархів – осіб, які мають значний вплив у господарському, політичному житті країни, а також контролюють основні частини медійного простору.

Через два тижні‚ 16 червня‚ в Женеві‚ Швайцарія‚ відбудеться зустріч Президента США Джозефа Байдена з Президентом Росії Володимиром Путіном. Подія‚ певна річ‚ важлива‚ попри те‚ що вона не буде у ті дні ні єдиною‚ ні центральною:

Майже половина опитаних громадян України сказала, що домінування олігархів є найбільшою небезпекою для суспільства, а третина вважає, що необхідно націоналізувати власність олігархів, яку було отримано у незаконний спосіб. Такі результати соціологічного дослідження „Всеукраїнський омнібус“, проведеного дослідницькою компанією „Active Group“ у березні 2021 року.

В Україні сталася особлива подія‚ на яку вже дуже довго чекала національно свідома частина суспільства: Служба безпеки і Генеральна прокуратура оголосила підозру депутатам Верховної Ради Вікторові Медведчукові і Тарасові Козакові‚ звинувачуючи їх у державній зраді і розграбуванні національних ресурсів.

Візита головного американського дипломата – Державного секретаря США Ентоні Блінкена в Україну – це „дзвінок“ не лише для українських можновладців, а й для Кремля. Росія не може безкарно здійснювати аґресію проти України і не тільки проти неї, а й бути загрозою для всього европейського демократичного і цивілізованого світу, породжувати війни.

Темою „number one“ в українській суспільно-політичній думці останнього тижня стала дивна‚ відірвана від реальности‚ надія президента Зеленського на зустріч з Путіном. І це вже навіть не надія: голова Офісу Андрій Єрмак дістав цілком конкретне доручення організувати таку зустріч.

Жахливий стан українських автомобільних доріг став загальнонаціональною проблемою. Протягом останніх 30 років витрати на ремонт і будівництво автомобільних шляхів в Україні не забезпечували відновлення їх належного стану. Втім, останніми роками уряд суттєво збільшив витрати на автошляхи та взявся за наведення ладу в автодорожньому господарстві. Однак, враховуючи застарілість цієї проблеми і маштаби країни, стає очевидним, що розв’язання проблем, накопичених у цій сфері української економіки, вимагатиме величезних витрат протягом значного часу.

Якщо хтось з читачів „Свободи“‚ прочитавши заголовок цієї редакційної статті‚ здвигне плечима і подумає: „А хіба той ворог колись відходив від нашої брами?“‚ то він матиме глибоку рацію. В українській історії‚ котра від самих своїх початків і до нинішнього дня є історією боротьби за свободу і незалежність‚ не було ні дня‚ ні хвилини‚ аби цей історичний ворог відступив від нас хоч на крок. Та найбільше нещастя України – в особливій‚ нелюдській підлості цього ворога‚ в його сатанинській підступності‚ в патологічній схильності до обману і до побудованої на обманах політики. Насправді він завжди стояв і стоїть по нашому боці брами‚ тисячами способів сіючи зло й отруту всередині нашого національного дому‚ тисячами способів убиваючи нашу національну душу‚ унеможливлюючи остаточне відродження нашої нації.

Після втрати влади стратегічна команда Петра Порошенка розділилась на два табори: одні пропонували йому піти з активної політики, інші, в тому числі сам П. Порошенко, воліли активної участі в політичному житті. Але не лише інстинкт політичного самозбереження, але й жага реваншу керували П. Порошенком. Він досі вірить у сказані ним в останні дні влади слова: „Я повернуся“.

Чергове загострення збройно-конфліктної ситуації на Донбасі не є великою новиною‚ бо напруження там‚ з безпосередньої вини Москви‚ сьомий рік поспіль є щоденним явищем. Але цього разу дійшло до межі‚ коли міжнародна спільнота вже далі не може заплющувати очі на розбійницьку поведінку Росії‚ зокрема на нове‚ 26 березня‚ порушення режиму припинення вогню і вбивство чотирьох українських вояків.

Цього року календар розділив Великоднє свято у православних, католиків та протестантів майже на місяць. У багатьох наших читачів відразу постали запитання: чому так сталося?