Browsing: Історія

Особистість українського військового діяча Павла Шандрука є більш ніж неоднозначною та навіть загадковою. Що насправді про нього відомо?

Народився Павло Феофанович Шандрук 28 лютого 1889 року в селі Борсуки на Волині (тепер Тернопіль­ська область), у сім’ї православного священика. В короткій записці про службу командуючого 4-ою стрілецькою бриґадою військ УНР полковника Шандрука за 18 травня 1920 року в пункті „Загальна освіта“ він зазначав: „Повний курс Острож­ської класичної гімназії, про що мається аттестат зрілости 7/VI 1907 р. Ч. 642 і 3 курси Ніжинського Історико-Фільологичного Інстітута“.

Революційні події 1905 року сприяли тому, що українці взялися до творення громадсько-просвітницьких і культурно-освітніх товариств, які почали називати „Просвітами“ або Українськими клюбами, які виконували культурно-просвітні завдання, влаштовували концерти й театральні вистави. На жаль, досі відсутні ґрунтовні монографічні праці присвячені багатогранній діяльності „Просвіти“ і Українського клюбу в Кам’янці-Подільському під час Виз­вольних змагань українського народу в 1917-1921 роках, які відіграли важливу ролю в збереженні і примноженні духовних скарбів українського народу, захисті національних інтересів на крутих поворотах історії. Участь у їхній діяльності брали цілі родини подолян: Ватичі, Вікули, Герасименки, Голоскевичі, Дло­жев­ські, Приходьки, Сіцінські-Січинські, Солухи, Степури, Стиран­кевичі, Сувчинські, Туркало, Чехів­ські, Шумлянські та багато інших.

Дисидентка, правозахисниця, українська художниця-монументалістка Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті. Її батько Олександр Горський був директором спочатку Ялтинської, Ленінградської, кiностудiї Алма-Ати, а потім 10 років керував Київською кіностудією і вісім років – Одеською. Разом зі своєю матір’ю Алла пережила в оточеному нацистами Ленінграді дві бльокадні зими. До Києва родина Горсь­ких переїхала наприкінці 1943 року.

ЗНАМ’ЯНКА, Кіровоградська область. – У цьому містечку, де понад 100 років жили нащадки Тараса Шевченка по сестрі Катерині, дo 30-річчя Незалежнoсти України біля його пам’ятника встанoвили інсталяцію „Кoбзар“ у вигляді книги вагою 50 кілoграмів.

Кoли Катеpина вийшла замiж, то пеpеїхала у cуciднє iз Киpилiвкoю cелo Зелена Дiбpoва дo cвoгo чoлo­вiка Антoна Кpаcицькoгo. Вiд цьoгo шлюбу наpoдилocя 12 дiтей, четвеpo з яких дали пoтужнi poдoвi гiлки: на cьoгoднi вiдoмi iмена 231 нащадка Кpаcицьких, i це – далекo не пoвний пеpелiк.

400 років тому, битва під Хотином (вересень 1621 року), що тривала трохи більше місяця, позначилась на майбутньому принаймні п’яти народів, а в перспективі і всієї Европи. Юному завзятому султанові Осману Другому не давали спокою лаври його попередників Мехмеда Фатіха і Сулеймана Пишного. Він мав намір розширити турецькі володіння в Европі і, перш за все, підкорити Річ Посполиту. Ця держава була ослаблена внутрішніми чварами і війнами з Московією. Неві­домо, як би склалась доля поляків, якби король Сиґізмунд ІІІ не згадав про резерв, котрий вже використовував – українське козацтво.

100 років тому, 28 серпня 1921 року, в Києві разом зі своїми побратимами був розстріляний Іван Чепілко, голова Центрального українського повстанського комітету. Це був підпільний військово-політичний центр для керування національним антибільшовицьким здвигом.

Україна доволі широко відзначила 150-річчя Лесі Українки та Василя Стефаника. Але якось в тіні залишився ювілей ще одного їхнього однолітка, який за вкладом в українську культуру цілком сягає маштабу згаданих постатей. Йдеться про Володимира Гнатюка (1871–1926), якому в травні цього року виповнилося 150 років з дня народження.

Нещодавно отримав листа від своєї подруги Аліції Гайдул, яка написала: „Ти, як історик, краще мене знаєш, що ні один диктатор не помер у власній постелі з блискавкою в руках в оточенні родини“. Я подумав, а й дійсно так: доля „великих диктаторів“ минулого століття – Гітлера, Муссоліні і Сталіна – була страшною і для них самих.

Після Другої світової війни провідники США, Великобританії й СССР українські землі Закерзоння приділили Польщі. В результаті цього рішення між Польщею і Україн­ською РСР було прийнято договір про „обмін населення“ (українців і поляків) між тими країнами.

26 червня виповнилося 100 років з дня народження закарпатського прозаїка і драматурга Юрія Керекеша (1921–2007). Його ім’я не надто відоме за межами рідного краю, але на Закарпатті – це помітна постать літературного процесу, а його оповідання, сповнені життєвої драматургії та художньої довершености, і нині беруть за душу. Однак‚ в даному разі варто глянути на нього як на представника міжвоєнного покоління, яке починало свій творчий шлях з... російської мови.

21 липня виповнилося 115 років від дня народження Олени Теліги (1906-1942) – української поетки, публіцистки, літературного критика, провідної діячки ОУН. Хоча поетична спадщина Олени Теліги кількісно невелика (відомо лише 38 віршів), за змістом вона має неперевершену вартість.У ній прозвучав її неповторний голос, притаманна її творчості особливість, яку літературознавці визначили як „пасіонарність любовної лірики“.

Незалежній українській державі – 30-ий рік, і хоча вона має свою частку проблем та недоліків, схильність до принципів демократії є дуже сильною її стороною. Принаймні дві масові революції демонстрували, що громадянське суспільство та його роля, визначені ООН та теоретиками демократії, дуже живі в Україні.